Ти вже не згинеш, ти двожилава,

Земля, рабована віками,

І не скарать тебе душителям

сибірами і соловками.

Василь Стус

Василь Стус — особлива постать в українській поезії та українському визвольному русі ХХ сторіччя. Тому «Листи до сина» — це особлива книга. Надважлива як для розуміння глибини і величі цієї постаті, так і для усвідомлення багатьох процесів, що відбуваються в нашому суспільстві зараз. Ми маємо розуміти їхні витоки. Маємо пам’ятати коріння того зла, яке не винищено й досі.

Стус боровся проти режиму, який душив волю і робив людей рабами, заперечував саме право українців бути українцями, викривлював факти, стирав пам’ять, нещадно вбивав і ламав долі. Стус загинув у цій боротьбі — і перетворився на одвічний символ стійкості, незламності, мужності, величі духу, що завжди перемагає, нехай і після смерті тіла.

Ми дещо знаємо про Стуса-борця і про Стуса-поета. Та що нам відомо про Стуса-людину, чоловіка, батька?

Бач, сину, я дуже хочу, аби Ти виріс чесним, мужнім, мудрим чоловіком. Бо людина буває тільки така. Інша проживе, проскніє, прожере не з одного єгипетського глечика — поки й ґеґне. А чи була вона людина? Чи було в неї життя? Чи залишила вона по собі добрий слід? Пригадую одного старого дідуся. Сам голодний, він, піймавши хорого голуб’ятка, ще жовтодзьобого (була хора ніжка) — годував його зі своїх уст хлібом, напував водою. Те голуб’я стрибало за ним, як за батьком. І що? Видужало голуб’я, підросло, набралося сили. Не знаю, дякувало вже чи ні (не в тому річ), а коли дякувало — то як. Але в моїй пам’яті — поки й житиму — буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на плечі, рамена, долоні, голову (дідусь уже помер). Від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди — світ став кращий. Бо й мені, й іншим захотілося й собі — жити так, аби голуби сідали на плечі…

Лист Василя Стуса до сина Дмитра

До збірки «Листи до сина» увійшли вірші Василя Стуса, листи, написані ним з колонії та заслання, адресовані дружині, синові, рідним, а також уривки з щоденників поета, які він вів на засланні. Увійшли сюди спогади та коментарі Дмитра Васильовича Стуса, який і упорядкував збірку. З потужних образів, з відчайдушних думок, з гірких міркувань та похмурих пророцтв, з крові і болю, що просочують і віршовані, і прозові рядки, постає фігура надзвичайна. Неідеальна, звісно. Але відчайдушна. Глибока. Смілива. Велика.

Синові

Коли ти бережеш залізний спокій

всупір загальній паніці й клятьбі,

коли наперекір хулі жорстокій

між невірів ти віриш сам собі.

Коли ти вмієш ждати без утоми,

обмовлений, не станеш брехуном,

ошуканий, не піддаєшся злому

і власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,

в кормигу дум твій дух себе не дасть,

коли ти знаєш, що за лицедії —

облуда щастя й машкара нещасть.

Коли ти годен правди пильнувати,

з якої вже зискують махлярі,

розбитий витвір знову доробляти,

хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання

поставити на кін, аби за мить

проциндрити без жалю й дорікання —

адже тебе поразка не страшить.

Коли змертвілі нерви, думи, тіло

ти можеш знову кидати у бій,

коли триматися немає сили

і тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,

а бувши з королями — простоти,

коли ні враг, ні друг, котрого любиш,

нічим тобі не можуть дорікти.

Коли ти знаєш ціну щохвилини,

коли від неї геть усе береш,

тоді я певен: ти єси людина

і землю всю своєю назовеш.

Редьярд Кіплінг у перекладі Василя Стуса

І знову ми про Стуса-поета і Стуса-борця. Але ж книга називається «Листи до сина». Отже, яким батьком він був? Батьком, який, на жаль, фізично не міг провести разом зі своїм сином стільки часу, скільки мав би. Адже важко виховувати дитину з тюрми, куди тебе запроторили «за політичними мотивами». І під час чергового арешту ти мусиш прощатися з ним так, ніби в останнє.

Сьогодні, синку, ти пережив, може, найбільше приниження і розчарування у своєму ще не такому довгому житті. Я знаю, як буває прикро чоловікові від усвідомлення безсилля. Прикро, як ось мені зараз, від того, що бачиш біду, бачиш несправедливість, а ніяк не зарадити. Але мусимо терпіти… Я не знаю, чи ще побачимось, а тому прошу тебе лише про одне. Прости сьогоднішній день оцим людям, які завдали тобі, мені й мамі стільки болю. Вибач їм, але запам’ятай як досвід, щоб ніколи не завдавати нічого подібного іншим. Обіцяй мені. Бо коли ти озлобишся, коли повіриш у жорстокість світу, то світ відповість тобі тим же. Попри всю несправедливість треба вміти любити, вірити, зберігати надію, бо наш світ — добрий, але обмеженість людських поглядів викривила його в нашому сприйнятті…

Слова Василя Стуса, сказані ним сину під час останнього арешту в 1979 році

Видавництво позиціонує «Листи до сина» як книгу для середнього та старшого шкільного віку, але, як на мене, найкраще читати цю книгу всією родиною. З тим, щоб потім обговорювати прочитане, ділитися думками, пояснювати своїй дитині-підлітку деякі речі і про епоху, і про державний стрій, і про суспільство. А окремо про те, як нелегко бути сином великої людини, поета і воїна духу. Про те, яку ціну платить людина за право бути собою. І як важливо докладати зусиль, будуючи таке суспільство і таку державу, в якій ця ціна не вартує людині гідності, можливості реалізувати себе і, врешті-решт, життя.     

«По-справжньому я збагнув глибину татових листів уже в дорослому віці. І відтоді я час від часу вивіряю своє життя за цими листами, знаходячи в них не так підтримку, як можливість дозріти до власного рішення. Тато ніби підтримує мене, допомагаючи не збиватись на манівці й не впадати в розпач. Якимось дивним чином він після смерті став моїм близьким другом і порадником».

Дмитро Стус   

Автор статті: Юліта Ран

     Письменниця, драматургиня