Сьогодні відзначається Міжнародний день рідної мови або День материнської мови – загальноприйнятими вважаються обидві назви. Це свято має не дуже довгу історію, але велике значення. Адже ЮНЕСКО започаткувало його задля «підтримки мовного та культурного різноманіття і багатомовності».
Чому одні мови занепадають і вмирають, а інші – наприклад, латина – продовжують своє існування навіть після загибелі народу, якому належали? Чи дійсно мова визначає наш світогляд? Чи має значення для немовляти, якою мовою мама співає йому колискові? На ці та безліч інших запитань відповідають науковці та письменники, а пересічному громадянину просто варто знати, що його рідна мова потребує любові, пошани і захисту — так саме, як і його мати. Чи його країна. У цьому сенсі подвійна назва сьогоднішнього свята набуває подвійної значущості.
Цей день покликаний привернути увагу до тих мов, які вважаються рідкісними й опинилися на межі зникнення. Якщо вірити статистиці, на сьогодні у світі існує близько 6000 мов. Здавалося б, чимало! Але майже половині з них загрожує зникнення.
Наша мова, на щастя, до цієї половини не належить, але її історія містить чимало трагічних сторінок: утиски, заборони, покарання за використання. У таких умовах важко вільно розвиватися і ставати колисковою для світових шедеврів, чи не так? Утім, мові – через її носіїв, звісно – це якось вдавалося. Але для того, щоб вдавалося і надалі, варто докласти хоч трохи зусиль кожному з нас.
Що ми можемо зробити, аби наша мова і надалі лишалася з нами, оновлювалася, збагачувалася і розвивалася, — як будь-який живий організм у цьому буремному світі?
По-перше, говорити нею. Сумне явище, яке спостерігається в нашому суспільстві: багато хто не говорить українською «через повагу до неї». Мовляв, розуміти розумію, але мовленнєвої практики немає, тому, аби не паплюжити «солов’їну», продовжуватиму нею не спілкуватися. Хибна практика, адже для того, щоб навчитися говорити, треба лише одне — говорити. Розмовна мова ніколи не буває «чистою літературною» і точно не відповідає уявним стандартам та ідеалам. Отже, говорити мовою – з використанням діалектних слів, наприклад, чи з помилками – це запорука її виживання.
Але виживання – це ще не життя, чи не так? І тому друге, що ми можемо зробити, це багато читати нашою мовою. Через деякий час помилки і суржик почнуть самі собою зникати з нашого мовлення, а словниковий запас значно збагатиться.
І третє. Усіляко підтримувати ті культурні продукти (книги, фільми, пісні, вистави, подкасти), які створюються українською. Зауважте, ніхто не закликає обмежитися лише ними чи слухати або дивитись щось виключно тому, що створено українською. Але цікавитися, формувати попит, підтримувати вподобайками і копійчиною та бодай формулювати запити в інтернет-пошуковиках українською – цілком під силу кожному з нас.
Власне, це і є запорукою того, що через умовні сто-двісті років, відзначаючи Міжнародний день рідної мови, ніхто не напише «українська мова сьогодні належить до числа тих, що зникають».
Юліта Ран
Письменниця, драматургиня
Письменниця, драматургиня
