Наразі тема психічних захворювань висвітлюється в художній літературі не рідше за апокаліпсис, любов та магію. І цей крок письменників має вагоме значення. Тема, яка замовчувалась; люди, хворі тим чи іншим, не визнавалась у суспільстві, не мали голосу та душі.
Але на вулиці 21 століття. Мовчати більше не можна. Все частіше з’являються твори про різноманітні захворювання. І ми зробили цей крок, щоб донести до кожного через книгу, що є люди, які потребують нашої допомоги та уваги.
«Слова на стінах» Джулії Волтон – це не історія справжньої людини, однак хто сказав, що такої людини немає.
Адам страждає на шизофренію. Йому випадає можливість випробувати нові ліки від його захворювання та стати звичайним підлітком. Поки він не здатен відрізнити марення від реальності. Щотижня для контролю впливу пігулок на організм юнак має відвідувати психотерапевта. Проте розмовляти з ним він категорично відмовляється, тому лікар пропонує хлопцеві описувати свій стан у щоденнику. Відтак Адам робить записи, у яких розповідає не лише про дію пігулок, а й про свою родину, нову школу, друзів і перше кохання. На певний час ліки допомагають йому вести відносно нормальне життя, та, зрештою, його таємниця стає відомою оточуючим. Як зреагують нові друзі та кохана дівчина, дізнавшись про його хворобу?
Статистика повідомляє, що психічні розлади зустрічаються не рідше, ніж такі фізичні недуги, як діабет, онкологія або аутоімунні захворювання. Однак людина, що страждає на психічні розлади, знаходиться в зовсім інший позиції по відношенню до суспільства, до власної родини, а часто і до себе самого. Говорити про хвороби взагалі важко, але говорити про свої психічні проблеми - це зовсім інша історія.
«Слова на стінах» - це сповідь людини, яку не приймають в цьому суспільстві. Косі погляди, розмови за спиною і загальне відчуження - все це передає нам через щоденникові записи Адам. Хлопець сам не знає, чи вартий бути серед людей, чому такий і що чекає на нього в майбутньому. Він піднімає питання, намагається віднайти відповідь і глузує з усього, що з ним відбувається: з лікаря, який намагається поговорити з ним; з батька, який покинув його; з вітчима, який хоче бути гарним чоловіком для його мати, тому гіперопікується хлопцем; над матір’ю вітчима, яка ненавидить підлітка і вважає його заразним. Адам ставить важливі акценти, й до того ж, легко оповідує про життя. Сплетіння гумору, сарказму та страждання не перевантажують читача морально, але дають поживу для роздумів.
Можливо, саме читаючи книги про подібні проблеми людей, які досить часто зустрічаються в нашому житті й навіть оточенні, допоможуть зрозуміти, наскільки важлива цим людям наша підтримка та розуміння. Що вони все ті ж люди, з тими ж захопленнями і потребами, які були й раніше.
Звичайно, окрема проблема - як самому жити з діагнозом: сором, почуття провини, пошук причини, ненависть до себе і багато іншого часто стають постійними супутниками людини, хоча його хвороба ні в якому з можливих світів не його вина.
Адам розмірковує і досліджує: хто змінив своє ставлення до нього, а хто ні. Дивується, чому не всі почали сприймати його як загрозу. Захоплюється тими, хто попри всі сторонні переконання, не змінив позиції і залишився поруч. Хто полюбив його таким, який він є…
Вікторія Міхно
Провідний редактор відділу художньої літератури
Сподобалася стаття? Розкажіть друзям:
