(057) 727 70 90
(067) 546-53-73
(066) 332-97-99
(073) 442-39-26
(067) 573-53-83 (Viber)
з 8-30 до 21-00 (пн-сб)
Зателефонуйте мені
Укр.Рус.
Змінити мову сайту
Basket
0

Знайомимо з нашими співробітниками

Опубліковано 19 Липня, 2013
Знайомимо з нашими співробітниками
Ігор Бондар-Терещенко, відомий як ІБТ (1964) — український поет, драматург, літературознавець, арт-критик. Закінчив Харківський архітектурний інститут (1986) та Літературний інститут ім. О.Горького (1996). Кандидат філологічних наук. Засновник технологічного об'єднання «Жива Література» (1997), головний редактор журналів «Український засів» і «Ґіґієна», регіональний редактор журналу «Образотворче мистецтво», автор, перекладач та літературний редактор редакційної групи „Грані” видавництва „Ранок”.
 
ДІТИ МАЮТЬ ЗНАТИ ВСЕ І ТЕПЕР,
НАТОМІСТЬ ДОРОСЛИМ МОЖНА
ВИДАВАТИ ПОРЦІЯМИ
( Ігор Бондар-Терещенко)
 
 
1. Корнелія Функе – найвідоміша сучасна письменниця у Німеччині, що пише для дітей. З якими відчуттям приступали до роботи?
 
Як у будь-якій справі, мене завжди цікавить автентичність того чи іншого явища, яке я збираюсь транслювати на широкий загал. У випадку з життям і творчістю Корнелії Функе можна з певністю ствердити, що для неї вони завжди були невіддільні одне від другого – довший час ця авторка працювала у соціальних службах, займаючись проблемами дітей, і, безперечно, цілком добре на них розуміючись, щоб описувати їх у своїх книжках, у «Королі злодіїв» зокрема. По-друге, вона, будучи професійною художницею, власноруч оформлювала свої твори, і це мені, так само, до речі, книжковому графіку, імпонувало під час роботи над перекладом згаданого роману Функе, а також над її «Володарем драконів». Тож відчуття були приємні, і потрапляння в резонанс – з автором, його правдою і непідробною стильовою автентичністю – виявилося саме тим, що тішило під час роботи.
 
2. Які моменти у роботі були найбільш складними?
 
Зазвичай значних труднощів при перекладі завдають вищезгадані стилістичні моменти, притаманні, чи не дуже, тій чи іншій віковій спільноті, знов-таки, того чи іншого часу. Зокрема романи Корнелії Функе – не з книжок на всі часи, вони завжди соціально марковані, призначені для певного (дитячого) віку, їхнє лексико-семантичне забарвлення завжди має прив’язку до конкретного, не ефемерно-казкового топосу. Тому, як завжди у подібному випадку, доводиться адаптувати ту чи іншу етнічно-соціологічну ситуацію в оповіді до вимог наразі українського читача. Іншими словами, як на мене, бажано, не запропонувати йому романи німецької авторки в якості екзотичного чтива з висвітленими у ньому неіснуючими для нього проблемами і ситуаціями, а спробувати перетлумачити хоча б модус висловлювання героїв на сучасний (автентичний і актуальний) копил.  
 
3. Над якою з книг більше сподобалося працювати? Над Володарем драконів чи над Королем злодіїв?
 
Кожен з названих романів Функе належить до окремого роду сучасної літератури, але саме додаток «сучасна» ріднить їх у бажанні авторки донести до читача свої соціальні, миролюбні правди – хоч в історії про гномів з драконами, хоч у мало не документальній казці про малолітніх безпритульних. У будь-якому випадку, обидва романи цікаві по-своєму, і працювати було приємно з обома. Хіба що «Король злодіїв», будучи близький мені за художньою вправністю авторки та наслідуванням нею класичних зразків оповіді (це історія на кшталт «Принца і жебрака» Марка Твена), більш припав до смаку.
.
 
4. Яких авторів Ви ще перекладали?
 
З сучасних авторів доводилося перекладати шеститомну епопею Ріка Ріордана про Персі Джексона, до речі, вельми актуальне, як на сьогодні, чтиво про пересування світом центрів культури з чудовим дидактичним навантаженням для середнього і старшого шкільного віку (антична історія у нашому повсякденні). Так само переклав одинадцятитомну серію пригодницько-футурологічних «39 ключів» того самого Ріордана і – на контрасті із цим – вінтажну сагу про походеньки ведмедика Падінгтона з-під пера Майкла Бонда. Крім того, перекладав дилогію «Ерагон» Кристофера Паоліні та «Північне сяйво» Філіпа Пулмана, обидва твори, до речі, екранізовані по тому Голівудом.
 
 
5. Який переклад, на ваш погляд, можна вважати літературним і чому? Чи є різниця перекладати для дітей віком до 10 років і для дорослої аудиторії?
 
У випадку з художньою літературою, і зокрема прозовими творами, які я здебільшого перекладаю, літературним перекладом можна вважати той, в якому не лише переказується, так би мовити, суть (тобто сюжет) і дотримується сяка-така відповідність у деталях (тобто не автоматично правиться «Рейн» на «Дніпро»), але й зберігається стиль оригіналу. Інакше кажучи, щоб перекласти письменника бажано самому розумітися та письменництві, а вже щодо перекладів поезії поготів треба бути поетом.
Що ж до різниці між перекладом для різних вікових категорій, то вона, звичайно, існує, і тут усе залежить, по-перше, від фаховості перекладача (не кондовості, коли все одно, для кого перекладати), по-друге, від самого тексту, коли, якщо він справді талановито написаний, автоматично спрацює ця сама фаховість. При цьому не обов’язково «бути дитиною», як зазвичай гадають, знижуючи при перекладі планку мовного регістру, головне, максимально автентично (і щодо тексту, і щодо вікової категорії читача) передати «послання» автора. Тобто стильове забарвлення може бути скільки завгодно «дитячим» («національним», «політичним», «економічним»), але хоча б жанрову суть бажано зберегти, не роблячи за можливості адаптації з вихолощеннями на потребу дня кшталту перекроєного «Вінні Пуха» Бориса Заходера. Діти мають знати все і тепер, натомість дорослим, які це «все» знайдуть деінде, можна видавати їхнє улюблене чтиво порціями. Більше буде користі, коли чекатимуть коли ж воно «далі буде».
 
6. Є така думка, що на українській книжковій полиці достатньо перекладної літератури, потрібно повертатися до класики або розвивати сучасність. Чи погоджуєтеся ви з цим?
 
Категорично не погоджуюсь. Саме через такі «думки», які виникають у зв’язку чи то з потребою, бажанням, а чи кошторисом наданого на переклад гранту, у того чи іншого видавництва в Україні виникає сезонне зацікавлення, відповідно, класикою чи сучасною літературою. За фахового підходу до будь-якої справи – чи то перекладу книжок, а чи миття посуду – процес має бути, по-перше, органічний (перекладати те, що на часі, але ж потрібна буває і класика, і сучасність), по-друге, безперервний (не можна, вимивши ложки, зупинитися на тарілках). Недаремно за часів історичного матеріалізму існувало поняття гігієни праці, не кажучи про її етичну складову, коли синтагма «у нас достатньо перекладної літератури» нагадувала про дилетантський вислів відомого поета-пісняра, який привселюдно заявив, що написав аж вісім віршів про кохання, і закрив тему. Треба затямити раз і назавжди, що перекладів багато не буває, тим паче, якщо вони проходять, як ви кажете, по різних категоріях актуальності – з класичної і сучасної літератури.