Авторка, яку на інформаційних просторах називають першою українською борчинею за права жінок, мало відома для широкого загалу. Мабуть ще менше людей знайомі з її творчим доробком. Не був виключенням і я, коли відкрив її збірку оповідань. В першому з них вся молодь з небідної сім'ї панотця, з якої була і Кобринська, хоче наполегливо вчитися і конче мати власну професію, справу, зароблений кусень хліба. Якось занадто ідеально, бо людські характери з часом не змінюються й завжди були й будуть такі, кому все це буде не потрібно, особливо в умовах наявної можливості й без того непогано жити в сім'ї тодішньої відносно забезпеченої частини суспільства. В наступному оповіданні "Задля кусника хліба" змальовано трагічність суспільних упереджень від соціального статусу людини, що зламало очевидно не одне життя. Зображено гірку долю жінки з невеликим приданим з шляхетного роду, коли їй доводиться вибирати між шлюбом з нелюбим їй незаможним чоловіком або чекати на рівню до статусу своєї сім'ї водночас з суспільним осудом, який наростає з роками. Часи й справді були в цій частині сумні та жахливі. В нашій класичній літературі такого "добра" й так аж занадто. А далі оповідання "Виборець" - про передвиборчі технології більш ніж столітньої давнини, "Ядзя і Катруся" про різні долі багатих та бідних, "Жидівська дитина" - посібник для початківців бізнесу, "Судильниці" - збірка коротеньких містично - жахаючих казочок для дорослих про невідворотність долі з великим ухилом до астрології, "Душа" про страхи до смерті та можливе безсмертя душі, "Хмарниця" про паранормальні здатності людини. Розмах напрямків вражає. В центрі багатьох творів вольова та цілеспрямована жінка, яка знає чого вона хоче в житті. Маємо замість передмови статтю Грушевського про Наталію Кобринську. Найбільше зачепили "Воєнні новели". Сьогодні в Україні мабуть немає людини, якої не торкнулася війна. Поранення на межі зі смертю, розлука з коханою людиною, сподівання на краще. Пам'ять про загиблих героїв. Зламані долі. Страшні дні перебування в окупації, грабунок, насилля, але й пристосуванці - зрадники. Бої. Відчай. Цинічне прикриття окупантів цивільними. Обстріли. Біженці. Покинуті трупи та хати. Нагла, передчасна та страшна смерть. Нічого не змінилося. Як і ворог, що прийшов з того самого місця. Місцями, особливо в ранніх творах, не сподобався стиль письма авторки важкий для читання. Не в сенсі важкості сприйняття, бо це також є і загальне усталене, хоч і не зовсім вірне, сприйняття української літератури, як занадто трагічної та безоптимістичної, бо ця книга легко підтримала б таке враження. І не через часте застосування слів у вигляді місцевого діалекту на кшталт "єго", "молодим поколінєм". А в сенсі побудови речень. Однак це вже не стосується її "Воєнних новел", які було написано пізніше, вже в часи І світової. Натомість в частині змісту коротка проза Кобринської дуже насичена цікавими відомостями про тодішні клопоти, переживання, мрії тощо переважно, однак не тільки, жіноцтва заходу України, яскраво змальовує соціальну несправедливість не лише до бідних, а й до жіноцтва, якому самостійно без вдалої партії з чоловіком було важко до чогось спромогтися в житті. А вийти вдало заміж було чи не єдиним мірилом суспільства стосовно щастя для жінки. Найбільше враження справляє щирість творів, бо відчувається , що письменниця описувала власні переживання та досвіди.

Зручно було зробити замовлення, книгу отримала вчасно. З нетерпінням чекаю вражень від прочитаного

Посилку отримала, дякую. Раджу користуватися послугами видавництва Ранок.