Передмовою до збірки є реферат Наталії Кобринської на його творчість та частину його творів. Добре, що там зовсім відсутнє розкриття змісту та те, що слово нанадо не дуже відомій загалу українській письменниці, погано, хоч і не критично, що йдеться зовсім не про твори з цієї збірки. "І приснилося йому, що він сидить на Великому Возі, їде по небесному склепінні і слухає гру на скрипці з такими довгими струнами, як дорога, з такими високими кілочками, як щогли, і з білою порцеляновою кобилкою: а за смичок на тій скрипці - північний вітер, натертий інеєм замість каніфолі" Про майстерність слова Стріндберґа я дізнався раніше, читаючи його роман "Червона кімната". І вона нікуди не поділася в оповіданнях. Історії, що увійшли до книги, про різне. Змальовуються різні характери, причинно-наслідкові зв'язки від різних подій, різні життєві ситуації. Та головне не це, а те, як саме це зображено. Іноді з гумором, іноді з сумом, легко й захопливо, але й з окремою важливою мораллю в кожній історії, які трішки об'єднує подружнє життя, яке згідно обітниці треба розділити і в горі, і в радості. І від якого майже нікуди не дінешся🙂. "Ми працювали понад хмарами, а однаково зійдемо в землю" Неймовірно щемливе оповідання "Вища мета" про часи, коли католицьким священникам, яким було дозволено мати дружину й дітей, раптом звеліли це виправити в ім'я не гріховності. Святий отець має зробити вибір між церквою й вірою чи сім'єю з коханою дружиною і двома дітьми. Що ж обере церковник? Стріндберґ тут постає жорстким та безжальним атеїстом, що на ті часи було сміливо й дуже наввипередки з часом. "Газети торгували твоєю славою" Переважно в цій збірці йдеться про складність людських стосунків, про самотність та самозакоханість, про важливість взаєморозуміння між закоханими, про переваги й недоліки короткої розлуки, про дружбу та прощення, про мрії у віртуальній реальності, про згубну дієвість сили самонавіювання, про море та моряків, про музику та церкву, про мінливість долі, про суперечки древньогрецьких філософів...