Ганна Булгакова, дитяча письменниця і редакторка – авторка «тієї самої книжки», що досі не залишає байдужими ані дітей, ані дорослих. Йдеться про «Чарівну книжку про какашки», яка вийшла друком у видавництві «Ранок» у 2021 році. Однак уже цьогоріч видання отримало гідне доповнення. Ганна Булгакова написала книжку «Кози з носа та інші копалини в мені», назва якої дає пряму підказку про зміст. Прекрасна книжкова парочка, як на мене (хоча так думають не всі). Як реагувати сучасним письменникам/сучасним письменницям, коли їхня книжка для дітей спричинює неабиякий резонанс у читачів? Починати радіти чи бити на сполох? Пропоную дізнатися про це з перших уст.
- Чим вас приваблюють саме такі незвичайні, а для когось досі табуйовані, теми?
Я вважаю себе авторкою, яка любить говорити з дітьми про соціальні проблеми. Мої перші дитячі книжки мали формат активіті-блокнотів на екологічну тематику – «Зберегти ліс» і «Зберегти місто», до речі, вони були виготовлені на папері з переробленої сировини. Потім були інші проєкти про екологію і корисні звички, а також моя особлива гордість – книжка у співавторстві «Про права та обов’язки. Твій довідник з громадянства». Досі вважаю, що це найкраще, що я створила. Так а до чого тут какашки, кози і всяке таке? Я поясню. Працюючи над «Чарівною книжкою про какашки», ми з командою «Ранку» передусім думали про соціальну проблематику питання: здорове ставлення до власного тіла, нівелювання напруги чи сорому щодо природних фізіологічних процесів, психотерапевтична користь подібних книжок для дітей.
Продовження цієї серіїї – книжка «Кози з носа та інші копалини в мені» – це вже не про табуйовані теми (принаймні, так я вважала), але так само – про дослідження себе і особисту гігієну. Ну, що може бути табуйованого у козах? Але виявилося (з коментарів у соцмережах), що для когось сама лише назва – це вже «мєрзость», «жах», «як таке видавати можна» і «що взагалі у авторки в голові, якщо вона вчить дітей длубатися в носі!». Шкода, що книжку коментатори не читали, і про те, що кози видобувати пальцями не варто, бо є інші кращі способи, вони не знають і навряд дізнаються.
- Часто дитячі письменники завуальовують у своїх текстах, хай навіть фантастичних або казкових, епізоди зі свого дитинства. Чи є в цій справді життєвій історії автобіографічні елементи?
О, «Кози з носа» – це ДУЖЕ біографічна історія. Почнімо з того, що я з Луганщини, мій тато був шахтарем. І коли мені спала на думку ця ідея з копалинами, я вже знала, що в книзі буде тато-шахтар. «А нехай тоді ми всі будемо в цій книзі», – подумала я. І так з’явилися сестрички: молодша Гануся і старша Настуся – це ми з сестрою. Мама – це мама. А вигадана лише бабуся: моїх звали Рая і Люба, і я не могла обрати когось одну, та й жодна з них не лікарка, тому я просто обрала для персонажки інше ім’я.
З мого дитинства у мене є лише одне відео з весілля моєї тітки. Мені там три роки. І там є такий смішний момент: тато говорить привітання молодятам, а мама тримає мене на руках і повсякчас відсмикує мою долоньку від обличчя. Я була певна, що на тому відео я намагаюся подлубатися в носі. Після виходу книжки «Кози з носа» я попросила маму оцифрувати касету – думала, що ото буде веселий промо-ролик! Але виявилося, я там все ж намагаюся гризти нігті… Треба тепер буде ще й таку книжку написати (сміється – прим.автор).
- Книжка має цікаве оформлення й містить картаті аркуші, що відтворюють зошит у клітинку. Розкажіть про ці складові тексту?
Перша книжка цієї серії – «Чарівна книжка про какашки» – має концепцію «книжка в книжці»: головна героїня Оленка розгортає книжку, читаючи, що там написано, і зрештою реальна дитина, теж ніби її прочитує. У «Козах з носа» я вирішила зберегти, але трохи модифікувати цей прийом. Так виник зошит у клітинку, куди дівчатка записують результати свого дослідження, заразом знайомлячи з ними реального читача. Такий формат, у першу чергу, допомагає мені поєднувати художню оповідь з пізнавальними фактами. Сподіваюся, успішно.
- Тож, головні персонажки – Настуся й Гануся – описували свій науковий проєкт у зошиті. Чи були у вас в дитинстві чи й в дорослому віці подібні зошити/блокноти для секретиків?
Повно! Але жоден із них я не заповнила від початку до кінця, і переважно всі вони з часом «худли» аж до палітурки. Траплялося так, що я починала вести щоденник, потім днів через 5 кидала, далі ще днів через 10 згадувала, перечитувала написане, виривала попередні аркуші й знову починала з початку… І так доки вже не лишалося місця, де писати. Досі так роблю в планерах. А ще я дуже люблю, коли списані аркуші охайні, хоча зовсім не вмію так писати сама. Тому «некрасиві» аркуші я теж вириваю. Може, це якась хвороба? Рятують блокноти на пружинках.
- Які науки спонукає вивчати книжка «Кози з носа та інші копалини в мені»?
Я люблю цю книжку за те, що вона проводить паралель між надрами в землі й тим, що є всередині людини. Такий собі макрокосм і мікрокосм. А якщо говорити саме про наукові дисципліни, то це, звісно ж, географія і біологія. Для мене було важливо наділити героїнь науковим поглядом на світ. Відповідальна за це – Настуся, яка обожнює робити наукові проєкти і відкриття, але мала Гануся радо за нею все повторює. Я була б щаслива, якби дізналася, що хтось з маленьких читачів захопився дослідженнями себе та світу після прочитання моєї книжки.
- Це вже ваша не перша, й навіть не друга, співпраця з Юлією Гречух. Художниця ілюструвала «Чарівну книжку про какашки» й серію екоісторій. Ваш творчий тандем виглядає дуже гармонійним, а ще поєднує Львів і Харків. Які ваші подальші творчі плани з Юлією?
Пані Юлія, без перебільшень, моя улюблена ілюстраторка! Я вважаю, що величееезною часткою успіху книжки про какашки варто завдячувати саме її ілюстраціям. А ще – це найкомфортніша робота: у мене майже не буває правок, адже Юлія малює моїх героїв та їхній світ саме таким, яким я його бачу, а то й краще! Вона доповнює образи неймовірно привабливими деталями. Цікаво, що в роботі ми з Юлею спілкуємося завжди онлайн і переважно через посередництво моєї колеги, редакторки Катерини Процун. А наживо побачилися лише минулого 2023 року на Форумі у Львові. Я б хотіла написати ще принаймні одну книжку в цю серію, і була б щаслива, якби Юлія Гречух проілюструвала її також.
- Хочу звернути окрему увагу на «приховані меседжі» в ілюстраціях. Зокрема, інтер’єр дитячої кімнати з книжками й гендернонейтральними іграшками, або навчальний клас Настуні з дівчинкою на кріслі колісному і темношкірим хлопчиком.
Дякую, що помітили це! Загалом всі дитячі інтер’єри, створені Юлією Гречух – це окрема любов. Шкода, що саме цей момент не біографічний. Наприклад, в моєму рукописі було прописано, що в кімнаті дівчат мають бути ознаки зацікавленості Настусі наукою. Але ілюстрація перевершила всі мої очікування! Кімната вийшла дуже затишна і справді позбавлена будь-яких стереотипів. А щодо класу, то на цьому ми з редакторкою наголошували окремо: для нас було важливим показати в класі Настусі різних дітей.
- У своєму науковому проєкті дівчата згадують екзотичну тваринку й непересічний факт про з’їдання нею своїх кіз із носа. Мадагаскарська руконіжка – чому вона? І як ви взагалі дізналися про це?
Мадагаскарська руконіжка просто прийшла до мене у дуже вдалий момент. У стрічці Інстаграму мені трапився допис від @nauka.ukraine: відео з камери спостереження, де ця чудова тваринка длубається в носі, а потім абсолютно спокійно облизує палець! Я саме міркувала над сюжетними деталями й одразу зрозуміла, що такі безсоромні герої – те, що треба для такої «сороміцької» книжки. Тож руконіжка була додана в «збережені» й чекала свого часу.
- У книзі є комікс! «Мандри сльози, соплі та слини (жартівливий комікс від мами)» – смішний і стилістично цікавий епізод. Чи сподобалося вам працювати з таким літературним жанром? Адже створення коміксів вимагає особливої візії (про це я ще обов’язково розпитаю Юліту Ран, авторку мегапопулярного коміксу «Пес Патрон»).
Тааак! Мені дуже сподобалося. А бачили б ви мої ескізи до нього! Там така візія! На щастя, Юлія Гречух малює значно краще. Цей комікс мене дуже смішить. Він і планувався для цього, а ще – аби зауважити, що сопля, слина, сльоза, сірка і навіть сеча чогось починаються на літеру «с»! Цікавий факт, який нікому, мабуть, насправді не цікавий, але тепер і ви про це знаєте. Ну, і ще комікс демонструє, куди діваються соплі, сльози й слина, коли ми їх ковтаємо. Але то вже якась надто серйозна тема для такого несерйозного епізоду.
- Фінал історії можна вважати відкритим? Чи знахідка з пупа – це таки умовна крапка для тілесних тем?
У моєму баченні знахідка з пупа говорить читачам: «Ще стільки незвіданого! Одного зошита буде замало».
Наостанок таки зазначу, що у книзі таки є маленький огріх – там згадано лише про смак сірки з вуха, однак ані словечка про кислуватий смак кози (і не запитуйте звідки я це знаю). Поміркуйте над цим. А якщо серйозно, то досліджуймо все корисне в собі через такі чудовезні пізнавальні книжки.
спілкувалася Марія Артеменко
