Сьогодні ми все частіше чуємо слово «інклюзія». Проте чи правильно ми розуміємо його значення? Спробуємо розібратися. Що означає це слово? «Інклюзія» походить від англійського «inclusion» (включення, залучення) і використовується для позначення спеціального підходу до навчання людей з різними потребами і навіть обмеженнями.
Що ж таке інклюзія?
Головна мета цього підходу полягає в тому, щоб допомогти кожній людині максимально адаптуватися в соціумі, забезпечивши рівні можливості для всіх учасників освітнього процесу, незалежно від їхніх індивідуальних фізичних, психологічних та інтелектуальних особливостей.
Це завдання передбачає створення сприятливого середовища в закладах освіти, для того щоб кожний зміг взяти участь у навчанні, спілкуванні в колективі, а згодом був здатний опанувати професію.
Інклюзія сприяє розвитку толерантності, поваги громадян до різних культур, національностей та індивідуальних особливостей людей, що і є підставою для побудови цивілізованого гуманного суспільства. Подібний підхід необхідний для того, щоб людина з особливими потребами насамперед відчувала підтримку, розуміння оточення. А люди й діти, які оточують таку людину, в першу чергу бачили її людські якості, а не відмінності.
Отже, пропонуємо ознайомитись детальніше з найважливішими завданнями інклюзії за допомогою коротких тезисів.
Рівні можливості для всіх! Інклюзивна освіта в Україні забезпечує всім дітям вільний доступ до навчання, незалежно від здібностей кожної дитини, її віку, соціального статусу та фізичних особливостей.
Сприяння соціальній інтеграції. Інклюзія допомагає уникнути дітям з особливими потребами відчуття відокремленості та як наслідок сприяє інтеграції їх у соціум.
Розвиток у громадян емпатії і толерантності. Інклюзивне середовище привчає дітей змалку співпрацювати з однолітками, розуміти один одного та ставитися з повагою до індивідуальних особливостей кожного.
Індивідуалізація навчання. Інклюзивна освіта передбачає індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи його потреби, здібності й можливості.
Зменшення ризику соціальної стигматизації. Інклюзія допомагає зменшити прояви стигматизації осіб з особливими потребами, сприяючи зростанню позитивної репутації та розумінню їхніх можливостей.
Розвиток суспільства. Інклюзія сприяє створенню справедливого та гуманного суспільства, де кожна людина має право і можливість реалізувати свій потенціал.
Сприяння розвитку особистості. Інклюзивна освіта допомагає кожній дитині розвивати власні здібності, незалежно від певних обмежень.
Спільна відповідальність. Інклюзія визнає, що відповідальність за навчання та розвиток кожної дитини лежить на всій громаді: учителях, батьках, однокласниках та інших членах суспільства.
Підтримка сімей. Інклюзивна освіта передбачає надання підтримки родинам, у яких виховуються діти з особливими потребами, з метою допомогти батькам забезпечити навчання та розвиток дитини.
Створення безбар’єрного середовища. Інклюзія сприяє створенню такого навчального середовища, що не містить жодних перешкод для навчання та участі в житті колективу будь-якої дитини, незалежно від її фізичних, психологічних або інших обмежень.
Як говорити з дітьми про інвалідність?
На вулиці, у громадських місцях, у транспорті ми бачимо людей, які відрізняються від нас, людей з інвалідністю. Як ми ставимося до них? Як їх сприймають наші діти? Це питання дуже серйозне, адже від того, як ми реагуємо на відмінності людей, залежить формування нас як особистості, наш моральний облік, наша культура, наша готовність до життя в цивілізованому, гуманному суспільстві.
Проте буває непросто обговорювати цю проблему з малюками. Діти, які не стикаються з людьми з інвалідністю в сім'ї або найближчому оточенні, з подивом дивляться на людей, які в чомусь відрізняються від них.
У 2-3 роки вони ще можуть не помічати ознак інвалідності, якщо ті не надто очевидні (людина з милицями або на інвалідному візку тощо). Пізніше діти вже помічають, коли люди їдять, розмовляють або поводяться не так, як інші. Реакція дитини може бути різною: вона може пильно дивитися на людину з особливостями, може відводити очі, лякатися або ставити різні запитання:
- Чому він/вона сидить у кріслі на колесах?
- Чому він/вона так дивно розмовляє?
- Чому в нього/ в неї такий незвичний вигляд?
- Що сталося із цією людиною?
Діти можуть навіть непокоїтися про те, чи не стануть колись такими самі. Від реакції батьків на поведінку дитини в таких випадках залежить те, як вона ставитиметься до людей з інвалідністю в майбутньому.
Кількість людей з інвалідністю від початку повномасштабного вторгнення тільки зросла. Вулицями можна зустріти дітей та дорослих, які не мають кінцівок, пересуваються за допомогою інвалідного візка, ходять з пов’язками на очах. Кількість таких людей, на жаль, невпинно зростає, а значить задача батьків підготуватись до запитань, які будуть цікавити дітей:
- Чому він/вона не має ноги?
- Чому у нього/неї залізна рука?
Питання можуть звучати по-дитячому, некоректно з точки зору дорослого. Та це ні в якому разі не повинно бути причиною відмови у відповіді. Якщо дитина голосно спитала побачивши людину з протезом «Це що, робот?», то відповідь повинна бути максимально чесною «Ні, у цієї людини спеціальний протез, який допомагає їй ходити».
Якщо дитині стало цікаво, чому, наприклад, інша дитина пересувається у візочку, то також треба відповідати максимально чесно, не вигадуючи причини: «Він/вона використовує візочок, бо не може пересуватися самостійно». Причин для подібного може бути багато і припущеннями можна лише образити людину.
Підказки про те, як говорити з дитиною просто й зрозуміло про ці непрості речі додаємо:
Усі люди різні! Привчайте дитину змалку приймати те, що кожна людина унікальна, має свої вади і гідності та заслуговує на повагу й доброзичливе ставлення. Ми відрізняємось одне від одного не лише зростом, кольором очей і волосся, фігурою, а й характером, здібностями, сприйняттям світу, можливостями і станом здоров’я...
Розмовляйте з дитиною на тему інвалідності, не замовчуйте її. Використовуйте прості слова та фрази. Наприклад, поясніть, що жінка розмовляє мовою жестів, бо не чує, або чоловік використовує білу паличку чи собаку-поводиря, тому що незрячий. У дитини має бути можливість поділитися з вами своїми думками.
Прочитайте разом з дитиною книжки, в яких йдеться про людей з обмеженими можливостями. Заохочуйте малюка ставити запитання, обговорюйте з ним прочитане й побачене. Запитуйте в нього, що він думає про це. Розвивайте в дитини емпатію, пояснюючи схожість і відмінності людей.
Не вдавайтеся до зайвих подробиць. Малюк повинен вас розуміти. Достатньо сказати щось на кшталт: «Ця людина може пересуватися лише в інвалідному візку з різних причин. Можливо, вона такою народилася або потрапила в аварію. Проте в неї можуть бути неабиякі таланти!».
Уникайте зайвих емоцій. Це допоможе дитині приймати інвалідність як частину життя. Акцентуйте увагу на спільному між дитиною й людьми з інвалідністю. Уникайте некоректних слів, як-от: «недорозвинений», «каліка» й т. ін. І вимагайте в дитини, щоб вона була тактовною й доброзичливою.
Будьте позитивні. Діти часто відчувають ваш дискомфорт. Намагайтеся самі та привчайте дитину бачити позитивне, а не негативне. Розкажіть дитині, як інвалідне крісло допомагає людині, яка не може самостійно пересуватися, справлятися з повсякденними справами.
Прищеплюйте дитині повагу до людей з інвалідністю. Якщо дитина вважає таких людей неповноцінними або насміхається з їхньої мови чи ходи, зупиняйте її. Поясніть, що такі слова можуть образити людину, яка на це аж ніяк не заслуговує.
Якщо дитина хоче поспілкуватися з людиною з інвалідністю безпосередньо, спитайте в цієї людини, чи не може вона пояснити вашому сину або дочці, чому використовує, наприклад, милиці. Певно, деякі люди не захочуть розмовляти на цю тему, але хтось легко йде на контакт.
Не жалість! Люди найчастіше не хочуть, щоб їх жаліли, вони хочуть, щоб їх вважали рівноправними членами суспільства. Привчайте дитину не встановлювати бар’єри між собою і людиною з особливостями. Добре, якщо такі люди будуть серед її друзів.
Для того аби почати говорити з дітьми про інклюзію, оберіть відповідні книжки, які розвиватимуть у дитини емпатію та чуйність, а також які буде доречно обговорити після прочитання.
«Новий світ» підійде для читання школярам молодшої та середньої ланки. У книзі розповідається про дівчину на ім’я Ешлі, яка втратила зір. Цей надскладний період життя читачі переживуть разом із головною героїнею та відкриють для себе сенси, на які раніше, можливо, навіть не звертали уваги.
«Історії про видатних людей з дислексією» підходить для читання підліткам та дорослим. Дислексія доволі поширена у сучасному суспільстві і проблеми з читанням аж ніяк не повинні стати причиною насмішок над людиною. Це доводядь історії життя Леонардо да Вінчі, Агати Крісті, Джона Леннона, Пабло Пікассо, Тома Круза та інших героїв книжки, які попри наявність дислексії зуміли досягти поставленої мети.
«Алфавіт родини особливої дитини» адресоване в першу чергу батькам, практичним психологам, асистентам вихователів та вчителям, а також всім, хто цікавиться сферою інклюзії. Книга містить цілу низку анкет і тестів, за допомогою яких читач зможе проаналізувати поведінку дитини протягом певного періоду, її поразки й перемоги, тобто скласти цілісну картину. Така систематизація обов’язково допоможе знайти шляхи подолання труднощів і дозволить хоча б частково позбавитися деяких проблем.
Якщо ж вам цікаво розібратися у темі інклюзії більш глибше та обрати корисний для себе матеріал, то за цим посиланням ви зможете потрапити на сторінку з добіркою інклюзивної літератури.
Інклюзія – це точно не те, чого треба боятися та уникати у розмові із дітьми. Давайте будемо добрими та толерантними до тих, хто знаходиться поряд із нами.
Команда Кенгуру
