Є місце, де найкращий подарунок для дитини — зроблене батьками каное. Де на сніданок мама дає свіжі манго, папайю та наливає кокосову воду. Там діти вчаться плавати раніше, ніж ходити, і точно знають, які океанські глибини належать лише акулам.
Це місце розташоване посеред островів Папуа — Нова Гвінея, і саме про нього розповідає у книзі «Закликачка акул» Зілла Бетел.
Синьокрилка — донька моря. Вона вміє плавати так безшумно, що морські істоти навіть не помічають її присутності. Вона може затримати дихання й пірнути глибоко у безодню, а може прогуляти школу, щоб піднятися високо на гору та спостерігати за хвилями.
Синьокрилка мешкає разом зі своїм опікуном Сірінґеном у його скромній хатині та мріє лише про дві речі: вмовити опікуна навчити її закликати акул і помститися акулі на ім’я Хижак, яка забрала її батьків. Сірінґен не схвалює жодного з бажань дівчини і намагається (щоправда, не надто успішно) в інший спосіб допомогти їй пережити біль утрати.
Життя Синьокрилки змінюється назавжди після приїзду професора, який, за вказівкою вождя, разом із донькою зупиняється в старому будинку Сірінґена. Синьокрилці не подобається ані рішення вождя, ані професор, ані його зухвала донька Мейпл, яку їй нав’язали у подруги. Хоч дівчата й однолітки, їм важко знайти спільну мову — надто вже велика різниця між їхніми світами. Та після змагання зі швидкісного плавання вони нарешті змогли порозумітися.
Синьокрилка розповідає Мейпл про свою заповітну мрію — стати закликачкою акул. Але, за давніми традиціями, цими знаннями можуть володіти лише хлопці. Синьокрилку це обурює, адже вона рішуча, хоробра і плаває швидше та вправніше за будь-якого юнака.
Мейпл підтримує подругу й навіть допомагає вмовити Сірінґена поступитися принципами й передати знання із закликання Синьокрилці.
Жага помститися великій акулі відходить на другий план, коли дівчата дізнаються про справжню причину приїзду професора на острів. Тепер усі їхні дні присвячені шпигуванню, морським мандрам та пошукам затонулого літака, в якому, як вважає батько Мейпл, зберігається справжній скарб. Якщо їм вдасться відшукати бажане, це назавжди змінить життя обох дівчат.
Їхні пригоди та час, проведений разом, змушують замислитися над тим, що насправді важливо і як відпустити минуле.
Наче хвилі, ритм розвитку подій у книзі то ніжно заколисує читача, то приголомшує несподіванками. А у фіналі ці хвилі раптом накривають із головою: перегорнувши останню сторінку, починаєш згадувати всі пригоди Синьокрилки, вкладаючи в них зовсім інший сенс.
Анастасія Назаренко
