Кажуть, що книжки про котів запрограмовані на гарний настрій. Ми вирішили перевірити це, поспілкувавшись з Марією Артеменко, авторкою книжкової кото-новинки «Вусата історія».
- Як ви опишете зміст своєї нової книжки? Про що вона?
- Відповідатиму чесно й правдиво. «Вусата історія» – не історична, але про динозаврів, тобто котозаврів (розділ «Порятунок»), не детективна, але у ній є злочин (розділ «На клумбі»), не кулінарна, але у ній є корисний пташиний рецепт (розділ «Родзинки»), не зовсім казка, хоча про дива і про давні забуті секрети. Це повістинка про життя звичайного хлопчика, яке змінюється завдяки одному вусатому (і хвостатому) чарівнику. Малий Семен долає власні страхи, проходить своєрідну ініціацію й знаходить вірного друга. А заразом – трошки плаче, трошки сміється, багато фантазує й дорослішає. Ну, точно як і всі ми.
- Який розділ ваш улюблений? Якщо такий є, звісно.
- «Вусату історію» я люблю від першого слова і до крапки останнього речення. Тож не можу надати перевагу якомусь одному розділу. Проте в книзі є епізод, який відтворює мій меседж до читачів: «Чарівні вуса не можна стригти — у них живуть історії!» — міркував хлопчик. Він був певен, що котовим вусам — тисячі років, а сам кіт — зовсім не кіт, а котозавр. Останній із тих, хто зберігся з прадавніх часів, коли люди й тварини розуміли мову одне одного. Дід читав Семові про це в книжках. Спостерігаючи за рудим, хлопчик зрозумів, що котозавр приходить до тих, кому потрібна допомога. Адже ділитися добром — найдавніша чарівна місія всіх живих істот». І я дуже хочу, щоби цю місію пам’ятали, плекали й передавали новим поколінням.
- Чи є цікаві факти, пов’язані з «Вусатою історією»?
- Перша версія «Вусатої історії» мала вигляд короткого оповідання про дідуся, онука й випадкового кота-вусаня. Але потім текст розширився до формату повістінки. Великі пригоди часто починаються з малих. А на створення основної сюжетної лінії мене надихнув Сергій Іванюк (він же Сергій Оксеник) – відомий дитячий письменник і викладач, з яким мені пощастило кілька років працювати в редакції підліткового журналу «Однокласник». У його вусах завжди була мудрість, яка залишається з нами навіть після смерті Сергія Семеновича.
- У тексті є автобіографічні факти?
- Зізнаюся лише в одному такому факті. Семову звичку забувати в кишені різні дрібнички списала з себе. Найчастіше у моєму кишеньковому сховку можна знайти шишки, жолуді або мушельки – залежно від місця прогулянок. Чи не тому надаю перевагу одягу з кишенями…
- Наприкінці книжки є особливі додатки. Розкажіть про них.
- Справді, наприкінці видання для читачів підготовані сюрпризи, які напряму не стосуються героїв книжки. Так, в одному додатку зібрано цікаві факти про котозаврів, тобто про котів і кицьок, а в другому – знайомство з моїм проєктом «Творча читальня». Цей ютубканал було створено для дітей і дорослих під час пандемії 2020року. Багато хто шукав способів урізноманітнити дозвілля дітлахів, які опинилися на дистанційному навчанні (або й взагалі без нього). Тож я вирішила поєднати разом свої дві улюблені справи – письменство й рукоділля. Кожне заняття містить віршик (так, я пишу не лише прозу) і тематичний майстер-клас з покроковим виконанням. Книгодрузяки можуть зазирнути до «Творчої Читальні», скориставшись qr-кодами на сторінках.
Дитяча письменниця, літературна оглядачка
Марія Артеменко
