Відчуття Дому. Вже дуже давно усвідомила, що після розлучення батьків і нашого з мамою переїзду до Гуляйполя я назавжди втратила відчуття дому. Ліси Луганщини, моє селище на сході двох ручок, будинок, в якому росла, тато… - снилися мені 10 років, поки, будучі студенткою, я не вирішила, що час повертатися. В гості, якомога частіше, тільки б відновити той сакральний для мене звʼязок, прикласти до душі жаданий клаптик дійсно Мого. І я повернулася. Дуже раділа. А ще більше плакала. І зрештою відчула спокій. Я вдома, з татом, з друзями дитинства, зі всіма спогадами і цілим життям попереду. Життям, в яке повернувся Білолуцьк і тепер залишиться. Мама жартувала, що я навіть чоловіка собі звідти знайшла, щоб мати ще більше привʼязок. Я жила то в одному, то в іншому місті, звикала і любила кожне по своєму, подорожувала, планувала переїзд до іншої країни, бо цікаво, але знала, що в мене є мій Дім, моє коріння. І так було до віu’ни. А що тепер? Тато помер в нашому окупованому Домі. Частина мене померла там же з ним. І сни про дім тепер інші. В них я із жахом усвідомлюю, що стою серед випаленого лісу, а навколо мене не Мої люди, а орда нелюдіv, яка ось-ось роzтерзає, бо тепер вони свої, а я чужа. Прокидаюсь зі сльозами. І розумію, що душа так і стоїть там в попелі моєї Луганщини. Може, я маю ще одне кармічне завдання - зрештою навчитися жити зі згарищем на місці Дому? І все ж вірити… Боже, врятуй Україну🙏Врятуй наші уцілілі корінці і тих найдорожчих, хто тримає нас на цьому світі . На фото книга моєї подруги, чудової письменниці Катерини Тихозорої @tyhozora «ДІм» 🏡 Талановито і з турботою написана, намальована і видана для дітей, відгукується у кожного, хто втратив

?Історія однієї української сім'ї очима дитини. Ці оченята проймають кожну клітину тіла, як і сама розповідь. Читаючи книгу вперше на очі виступили сльози. Завжди знайомлюся з ? на самоті, щоб відстежити, які емоції та відчуття вона викликає. Нашим серцям однозначно відгукнулася ця історія. В мені прокинувся обов'язок познайомити якомога більше людей із цим СИМВОЛОМ війни. -Спочатку мій дім ЗАХИЩАВ нас, як міг. І він вберіг нас. Але себе - не зміг. - Тепер ми бездомні? - спитав я. Хлопчик розмірковує, де тепер його дім. Неможливо споглядати на ці дитячі роздуми, переживання і тривогу, щоб не плакати. В книзі сказано багато важливих речей та виділено різними кольорами. ?Тяжко уявити через, що пройшли люди, які покинули чи втратили дім. Так мені не зрозумілий їхній біль, але саме завдяки таким книгам, ми маємо можливість зрощувати емпатію та співчуття до людей, які певним чином постраждали від війни. А також маємо змогу краще їх розуміти. Здавалося, що вона написана психологом. А фрази з книги є добрим психологічним прийомом, які мають зцілюючу силу. Я щиро вірю, що вона допоможе діткам, які постраждали від війни. Справить належний терапевтичний ефект. - Ці спогади- тепер твої СТІНИ. - Усе, чого ти навчився, буде ОПОРОЮ, що тебе триматиме. І ДАХОМ, що захищатиме. Дім у твоєму серці ЗАВЖДИ. Ці, а також інші важливі слова вселяють надію та віру в перемогу, і що кожна українська сім'я повернеться у свій ДІМ. ✨Хочу відмітити великий формат книги, обкладинку (справжня картина) та самі ілюстрації (потребують окремого огляду). Наразі мені не хочеться ховати її до всіх інших книг. ,,Дім'' прикрашає наш дім та слушно нагадує, що боротьба продовжується кожного дня в нашій країні та наших душах. І не потрібно забувати, що в кожного свій фронт. Слава Україні!