Вже два роки триває повномасштабна війна. У цей складний період українці демонструють свою непохитну силу духу та віру у добре майбутнє. Це те, що вирізняє нас і робить по-справжньому особливим народом. Ми не опускаємо руки, не втрачаємо надії та віри. Навпаки, навіть у такі темні часи, знаходимо у собі світло створювати теплі, добрі та щирі історії для дітей, які здатні зігріти серця навіть у найважчі моменти.
За останні два роки фокус до книжок змінився. Автори стали більше писати про сьогодення, про війну, Україну, важливість проживання емоцій і вираження почуттів. Розповідати дітям про це дуже важливо, і ніщо не зробить це краще, ніж художня книжка, в якій автор м’яко і поступово доносить потрібні речі.
Підготували добірку книжок, які були видані за два роки війни. Вони дуже по-різному говорять до дитини, але завжди — про важливе.
Сара Серджей, «Важка торба»
Про цю книгу нам вдалося особисто розпитати паблішерку видавництва «Ранок», яка брала безпосередню участь у роботі над книжкою. Зберегли пряму мову для автентичності.
«Цю книгу нам запропонувала авторка на благодійних засадах. Єдиною умовою було перерахувати роялті (грошову винагороду) в український Фонд «Голоси дітей». Ми вирішили видати цю книгу у колаборації з цим фондом. Попросили їхнього психолога написати туторіал для батьків, як за допомогою цієї книжки розмовляти з дітьми про втрату близької людини. Вони написали для нас цей текст, і ми додали його до книги.
«Важка торба», на перший погляд, незвична для нас і для українського ринку. Чорно-білі малюнки з акцентними кольоровими вставками, деталями — вони для того, щоб підсвітити окремі емоції та події. Сказати, що навіть коли здається, що все дуже погано, коли думаєш, що без рідної людини не впоратися, все одно є люди, зустріч з якими прикрашає життя, робить його легшим».
Маленька Енід тягне важелезну торбу, ношу власної втрати — смерть близької людини, її дідуся. На початку подорожі торба навіть більша за Енід й нести цей вантаж нестерпно. Проте вона не може залишити нічого з цих речей, адже так, на її думку, втратить спогади про дідуся. На шляху в дівчати трапляються різні люди. Вони розділяють з нею цей тягар, пропонують поділитися горем, питаючи в Енід про почуття. Вона віддає по одній речі кожній людині та відчуває, що їй стало фізично легше. Наприкінці в торбі не лишилося важких речей, тільки спогади, що будуть із дівчинкою завжди. Це дуже світла та емоційно хороша історія.
Через повномасштабну війну в Україні все частіше доводиться говорити з дітьми про смерть, зокрема близьких, друзів і родичів. Безумовно, такі розмови складні. Дорослим допоможе історія Енід, а ще кілька рекомендацій із цієї книжки.
Дара Корній, «Пасіка Україна та інші казки з війни»
У нових казках Дари Корній українське минуле перепливає в теперішнє, а чарівні й фантастичні істоти оживають у сьогоденні.
Це казки про життя. Бо воно варте добрих казок. У маленьких містечках і селах, у столиці, у широких заплавах, лісах і безкраїх степах творяться дива, герої долають зло, мудрість бере гору над зухвалістю. Персонажі цих добрих казок з війни — бджоли, гуси, лис, міфічний і повітряний змії, глиняний півник і навіть бабай із Чорнобаївки — пліч-о-пліч із людьми відстоюють своє майбутнє. Кожен з них надихає своєю сміливістю, відданістю, мудрістю і стійкістю. Це казки про війну. Бо добро й сили світла завжди мають перемагати пітьму. Тут тварини, міфічні істоти й навіть повітряний змій і глиняний півник мають українську душу й стають помічниками наших воїнів. Адже сили рідної землі на боці правди — на нашому боці.
Катерина Тихозора, «Дім»
Книжка «Дім» була відзначена премією Лесі Українки за художнє оформлення Олександра Продана. Також вона здобула популярність за кордоном — ліцензію на її перевидання купило кілька іноземних видавництв, зокрема Японія, Італія та Німеччина.
Це книжка, яка допоможе дітям, які втратили дім, віднайти надію. Вона розповідає історію хлопчика, який був вимушений полишити свій дім, зруйнований через початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Оповідь ведеться від імені хлопчика й описує його відчуття дорогою до безпечного місця — іншої країни. Чи стаєш ти бездомним, якщо твій дім зруйновано? Що таке дім і де його шукати, якщо зненацька втратив? У кінці книги ми дізнаємося, що дім завжди у твоєму серці.
Мар'яна Горянська, «Нам не потрібна війна»
Цю книгу покликали до життя наша безмежна любов до свого народу і захоплення українцями та українками. Вона розповідає дітям про цінності, що були, є і будуть основою людяності за будь-яких обставин. Прямо зараз роблять свій важливий внесок у прийдешню спільну перемогу, тому читачі неодмінно впізнають себе або своїх близьких у деяких ситуаціях.
«Нам не потрібна війна» — про події, емоції та відчуття, соціально помітні речі та особи, через які ми говоримо до себе та світу: нам не потрібна війна, щоб бути сміливими та відважними. Щоб по-особливому ставитися до людей, тварин, подій.
Ми, українці, і є такі — сміливі, відважні, щирі, чуйні. І страшна війна це виявила і підсвітила, проявила всі наші якості.
Ця книга — літопис подій першого півріччя війни. Це був певною мірою особливий час, тригер, розлом у житті кожного з нас. Через цей розлом ми стали іншими, і ця книга дуже добре закарбувала те, якими ми були на початку війни. На сторінках книги є події та особи, які стали знаковими: наш Президент, пес Патрон, гурт «Калуш», який переміг на Євробаченні, доктор Комаровський, який був доволі терапевтичним для кожного, і особливо спільноти матусь.
Це книга для родинного читання, яка славить звитягу нашого народу і стверджує: нам не потрібна війна, щоб бути справжніми людьми.
Юлія Ілюха, «Зеро»
«Я – Зеро». Перше речення повісті.
Потужна історія про дівчинку Лілю, яка мешкає з мамою в селі на Донеччині, в сірій зоні. Така собі різдвяна повість, де на диво годі й сподіватися.
Рецензію до книги написала відома українська колумністка та літературна критикиня Ганна Улюра. І перш ніж описати коротко сюжет, хочеться навести кілька цитат з рецензії, які змушують пройнятися історією ще до того, як ви відкриєте першу сторінку повісті.
«Зеро Лілю називає/обзиває Бісектриса – вчителька алгебри: «Ти нуль без палички, зеро», – повідомляє Бісектриса, «Я зеро», – погоджується Ліля».
«Всі герої «Зеро» знаходяться на межі своїх психічних станів, вони на межі – в метафоричній і буквальній сірій зоні. Дві жінки – юна і зріла – сидять в одному бомбосховищі, але вони в різних світах зараз. От у цієї історії гепі-енду не буде: зло, яке спричинили Лілії батьки, ще можна компенсувати, а от втрати війни уже незворотні. Ліліна мати з цієї війни не повернеться».
«В цьому світі травмовані дорослі роблять боляче травмованим дітям. І так обидві сторони перевіряють, чи вони ще живі тут. Спричиняти біль і відчувати біль – це і є життя в сірій зоні «Зеро»».
«Наша підліткова проза має посутній соціальний аспект, тому вона зазвичай цікава і дорослим. Взяти лекала різдвяної повісті, але зробити дівчинку аутсайдером за фактом народження, тою, якій весь час кричать у спину: «забирайся додому, зайда», а дому у неї немає ні там, ні тут, ніде; писати твір про різдвяне диво, але поселити героїв на хутір в сірій зоні, де дивом є, якщо тебе не розріже навпіл міна на твоєму ж городі (є такий сюжет в «Зеро»). Це насправді сильний хід, навіть терапевтичний. Та за таких умов вимоги до різдвяного дива сильно знижують: у цьому екстремально поганому світі навіть норма буде правити за справжнісіньке диво».
Що ж до самого сюжету: шкільне життя напружене, стосунки з начебто найріднішою людиною складні, та й загалом буття дівчини не надто позитивне. Вона мріє зустріти рідного батька, який зник ще до її народження, та змінити своє життя. Для сірої мишки, якою вважає себе героїня, це було б щастям. Розповідь могла б бути типовою історією переродження та успіху, якби не кілька особливих деталей. Насправді Лілю звати не Лілею, і «сірою» її складно назвати. Коли ти інакша, злитися з оточенням не вийде.
Мацуда Джюко, «Привид Києва»
Відомий автор манґа Мацуда Джюко надихнувся подіями лютого 2022 року, коли під час жорсткої ескалації російсько-української війни небо над Києвом героїчно боронили українські пілоти 40-ї бригади тактичної авіації.
Подвиг українських асів породив легенду про Привида Києва, пілота МіГ-29, який за перші 30 годин російського вторгнення в Україну здобув шість повітряних перемог у небі над столицею: збив два Су-35, два Су-25, Су-27 і МіГ-29.
Українська версія манґа з’явилася завдяки кропіткій роботі провідної редакторки «Ранку» Катерині Новак та її колег.
Колеги редакторки шукали автора манґи й зрештою звернулися по допомогу до Сергія Корсунського, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Японії. Який дуже допоміг із тим, щоб книга таки побачила світ.
Фронт роботи Катерини — «кухня» додрукової підготовки видання. Редакторка працювала з перекладачем і перекладом українською і англійською, леттерінгом, обкладинкою, версткою, постером — менеджерська рутина, і плюс тестування native speaker. Постійно спілкувалася з перекладачем Тимуром Сандовичем та власне автором «Привида» Мацуда-сан через усі можливі канали зв’язку.
Коли все було майже готове, звернулися за останнім словом до фанів манґи, які пояснили дуже багато деталей про цей формат, зокрема, і те, що правильна манґа має бути видана за японською традицією читання справа наліво (у «Привиді Києва» ми пишемо, як треба читати книжку), що є власна естетика манґи і ще дуже й дуже багато «що», які треба знати.
Галина Дерипаско, «Казки про славетних українців»
Це цікаві казки про 15 відомих українців.
Є на світі країна, де народжуються особливі люди. Справжні велетні, які сперечаються з богом ріки Борисфеном, селяни, які допомагають лісовикам Рудого лісу. У цій країні жили королева смаколиків, яка не злякалася Ящура Триголового, хлопчик, який навіть сніговику подарував серце, маленьке дівча, яке легко та невимушено панує над могутніми духами. То — наша Україна! Хочете познайомитись із цими героями? Тоді читайте!
Це лише мала частина тих книжок, які вийшли за два роки війни. Кожна з них про щось своє, особливе. Навіть найпохмуріша історія, зрештою, про віру та надію. Бо ми, українці, не маємо права зупинятися. Наша стежка веде вперед і ми впевнено крокуємо нею до спільної Перемоги.
