Каталог
Е-книги
Графік роботи:
з 9-00 до 21-00 (пн-пт), з 10-00 до 19-00 (сб)
з 9-00 до 21-00 (пн-пт), з 10-00 до 19-00 (сб)
Каталог
Е-книги
9 запитань Тетяні Стус про «Важку торбу» і зцілення читанням
21.03.2024
Що почитати?

У 2024 році видавництво «Ранок» спільно з благодійним фондом «Голоси дітей» підготувало особливу книжку – «Важка торба» Сари Серджей з ілюстраціями Лариси Іванкович і українським перекладом Тетяни Стус. «Але ж кожна книжка – особлива» – справедливо зауважите ви. Однак є видання, силу яких варто виокремлювати, підсвічувати й розкривати для тих, кому вона необхідна. Втрата близької людини, тема смерті й проживання травми актуалізувалися для українських дітей. Часто дорослим бракує потрібних слів і сил, аби допомогти… «Важка торба» несе зцілення. Як його відчути – дізнаймося у дитячої письменниці, дітознавиці, очільниці проєкту «БараБука» Тані Стус, яка піклувалася про текст цієї книжки, чаклуючи над кожним словом.

- Глибинні складні теми – не нові для вас, як для письменниці. Я би навіть сказала, що вони наскрізні для кожної вашої дитячої книжки, як і терапевтичний ефект після їхнього прочитання (наприклад, «Моя Ба», ілюстрації Надьожна, видавництво «Ранок). Вочевидь, такі тексти потребують певного налаштування. Чи існують у вас свої «ритуали» або способи підготовки?

- Під час досвіду написання однієї з найскладніших своїх книжок –“Таємних історій великих і маленьких перемог”– я глибоко усвідомила, що ритуал існує, він необхідний. Більше того – я його застосовую. Найважливіша задача під час осмислення для дітей складних тем – не внести туди зайвого, не додати власних травм чи емоцій, до яких діти не готові, які вони не здатні опанувати. Щоб вести за руку дитину-читача у складні усвідомлення, потрібна внутрішня психологічна стійкість, відсторонення від власного тригерного досвіду. Цьому сприяють вправи на заспокоєння й певний медитативний стан перед письмом, який прибирає зайву метушню думок. Тоді творчим потоком володіє лише вище покликання. Я зараз не боюся сказати патетичні слова про “вище покликання”, бо будь-яка тема, яку ми називаємо складною, зачіпає саме такі пласти взаємодій між людьми та зі світом.

Коли я писала “Мою Ба”, медитативний процес тривав у внутрішньому часі. Я десь півроку ходила, їздила в транспорті, засинала чи прокидалася, виношуючи текст книжки. Мені не потрібно було сідати і кожен день писати певну кількість тексту, бо в цій книжці мало слів. Занурюючись у тему фізіологічних проблем літніх людей, їхнього Переходу, сприйняття всього цього дітьми, я проживала довготривалий час наодинці з думками та формулюваннями. Це й можна назвати медитативними станами, які кшталтують кожне слово. Тому маленькі книжки на складні теми написати трохи легше, ніж великій й інтенсивні. Читати їх теж трішки легше, бо глибина – дозована. 

- Чи важить особистий досвід, коли автор/авторка пишуть на тему смерті? 

- Досвід проживання дуже важливий в літературі для будь-якої теми. Важливий, але не обов'язковий. Це особиста творча справа кожного окремого письменника чи письменниці. Багато років тому, коли я була журналісткою та почала працювати літоглядачкою, часто брала інтерв'ю, пригадую, одне із дуже типових звинувачень письменників-початківців від досвідчених авторів було, мовляв, вони пишуть про те, чого не прожили. Тоді це спонукало в мені глибокі й тривалі розмірковування – я саме робила свої перші вагомі кроки як письменниця. По-перше, було незрозуміло, як же “старші” діагностували – прожили молодші щось чи ні? А по-друге, писати про непрожите – це проживати в уяві. Певною мірою це буде як гра – актори ж часто грають непрожите ними, і глядач вірить, плаче, сміється… Відсутність фальші може гарантувати тільки талант митця.  Утім, я певна, що прожиті й зцілені драматичні й трагічні досвіди допомагають знайти найточніші слова. Ті, за якими стоятиме більш ніж «лексичне значення», ті, що несуть зцілення, адже воно – найважливіша мета таких творів. 

- Кисневу маску спочатку на себе, потім – на дитину. Чи працює подібне правило в дитячій літературі? Як писати, щоби не ранити?

- Так, це золоте правило. Не можна ділитися з дитиною тим, що вона нездатна витримати. Не можна делегувати дитині зцілювати дорослого. (Хоча такі спонтанні досвіди, безперечно, бувають, та вони не позбавляють дитини її власної сили, і це – диво). Не можна делегувати дитині ношу дорослого. Тому передусім терапевтований дорослий має обов’язок і силу стати опорою дитині, а не навпаки. В нас це часто маніпулятивно називають “егоїзмом”, та це підміна понять. Не залишайте дитину без вас – сильних дорослих.

- «Важка торба» – книжка іноземної авторки Сари Серджей. Які ваші враження щодо перекладацького досвіду? Письменницьке начало допомагало, заважало чи відпочивало?

- Я маю великий досвід редагування перекладних текстів і він неабияк став у пригоді, адже я знаю найтиповіші помилки перекладачів. Було складно взятися за новий, невластивий вид діяльності, але й захопливо цікаво зануритися в нове. Велику роль зіграло те, що дуже глибоко зрезонував зміст книжки із моїм особистим Чином. Я одразу бачила глибину й витонченість матеріалу, з яким буду працювати. Моя внутрішня письменниця активна була в тому сенсі, що я зіставляла своє відчуття авторки й відчуття власного авторського досвіду. Це надзвичайно близька для мене тема, мені відомі стани, в яких пишуть про таке, тож було легко стати суголосною. Саме перебування на одній хвилі з автором/авторкою не лише робить гарним звучання перекладеного тексту, але дозволяє передати звучання автора/авторки. 

- І власне про звучання «Важкої торби». Її текст під час читання вголос звучить комфортно, зрозуміло і дуже дбайливо.  Як ви ставитеся до аудіального втілення книжки?

- Для дитячих книжок дуже важливо, як звучить уголос кожне речення, кожне слово, як між собою поєднуються абзаци. У процесі саморедагування перекладу я не раз читала вголос цей текст. Оскільки це певною мірою книжка-притча, хотілося справді  плавного звучання. Розповідь має бути неквапною й давати можливість бачити внутрішнім зором не лише картинку того, що відбувається в сюжеті, а й встигати відчувати. Для відчування важлива плинність. 

 - За сюжетом, дівчинка Енід, у якої помер дідусь, несе свою важку торбу. У ній дівча зберігає особливі речі – тріснутий телескоп, великий дерев’яний човен і коробку з печивом. Енід не може самотужки полегшити свій шлях, але їй допомагають сторонні.

- Характерна риса такого типу оповідей – метафоричність усього: торби, головної героїні, персонажів, деталей. Кожна метафора може обростати окремими історіями й обговореннями. Дорослі, які будуть читати дітям цю історію, можуть на власний розсуд за потреби подовжувати оповідь й обирати когось іншого персонажами “мандрівки до полегшення”.  Можна подовжувати, можна скорочувати, дозволяти відходити від метафор, які закладала авторка, і йти за дитиною-читачем.

- Якщо зануритися безпосередньо в текст книжки, то однією з найпотужніших його складових (принаймні, для мене) стали віршовані рядки-рефрени. Вони нагадують заклинання, пісню й молитву водночас:  

            Твоя ноша тяжка, тобі важко іти.

            Дякую, що поділилася

            й вирішила розповісти.

            Можна, я потримаю твою торбу важку?

            Ти не самотня на цьому шляху.

Як виник цей вірш? Чи був він в оригінальному тексті?

- У Сари Серджей саме так, наспівувально, звучить цей рефрен. Хочу переказати вдячність і шану Сашкові Стукалу – редактору цієї книжки, це він знайшов чудову форму для українського звучання.

- Візуальне оформлення видання також символічне, зокрема через акцентні жовтий і сірий кольори, які наче змагаються за свою першість. Чи є улюблена ілюстрація у «Важкій торбі»?

- У моїй внутрішній уяві ця книжка – в іншій палітрі. Я не можу собі відмовити в цих картинках (усміхається). Вона в мене теплого оранжевого кольору, що поволі трансформується у вохру. У ній ще звучить колір моху,  води, неба і сонця, що заходить. Час від часу вкраплюються барви персонажів. Наприкінці – веселка, яка все змінює. Якщо простежити за текстом, постійно відбувається трансформація кольору і це супроводжує  динамічну зміну психологічного стану. У той же час мені симпатичне бачення книжки, імітація дитячого малюнка – це наближає оповідь до читача. Крупні плани люблю, як і всякі експерименти з перспективами в дитячих книжках – вони не тільки розвивають просторову уяву дитини, а додають динаміки.

- Наприкінці книжки Енід бачить веселку й таки відчуває легкість пір’їнки. У торбі дівчинки замість тягаря залишаються спогади: про зірки, човни та печиво. У чому найбільша терапевтична сила «Важкої торби»?

- У дбайливому супроводі й безпечному просторі. У ефекті проживання метафори важкої торби, що поступово легшає в контактах з тими, кому можна довіритися. Це практика довіри й звільнення.

- Важливо згадати і про післямову Наталії Масляк «Як говорити з дітьми про втрату близьких людей». Яка роль такого психологічного супроводу? І коли він доречний/помічний у дитячих книжках?

- О, це напрочуд важливий «бонус» у книжках, за лаштунками тексту яких є багато про що поговорити, але такі розмови потребують спрямування. Особливо зараз цей супровід важливий буквально поруч із текстом, бо все проживається блискавично. До читання такої книжки дітям обов’язково слід бути готовим.

 

спілкувалася Марія Артеменко

Фото: Марія Брикимова, ГО «Смарт освіта»

Товари з цієї статті
Важка торба
Серджей Сара
290,00
Спиннер
Сподобалася стаття? Розкажіть друзям:
Поділитися: