Ця книга вам допоможе! Розмови з дітьми про втрати, особливо про втрати близьких, часом нестерпно важкі для дорослих. Проте говорити треба, хай як крається серце. Маленька дівчинка тягне важелезну торбу, ношу власної втрати — смерть дідуся. На початку подорожі торба навіть більша за Енді й нести цей вантаж нестерпно. На шляху в дівчати трапляються різні люди. Вони розділяють з нею цей тягар, пропонуючи поділитися горем, питаючи у неї про почуття. Наприкінці в торбі не лишилося важких речей, тільки спогади, що будуть із дівчинкою завжди. Через війну все частіше доводиться говорити з дітьми про смерть, зокрема близьких, друзів і родичів. Безумовно, такі розмови складні. Дорослим допоможе ця історія, а ще кілька рекомендацій із цієї книжки.

Ця історія-притча про МАЛЕНЬКУ дівчинку та ВЕЛИКИЙ тягар ❤️‍🩹, дівчинку, яка ВТРАТИЛА улюбленого дідуся…. Маленька Енді тягне важелезну торбу, ношу власної втрати. На початку подорожі торба навіть більша за дівчинку, що далі вона іде, то важчою стає торба. Торбина наповнена особливими речами, які повʼязують її з дідусем. На шляху трапляються різні люди. Вони цікавляться, запитують, пропонують поділитися горем, і головне – розділяють з нею тягар втрати. Безумовно, говорити з дітьми про втрату 💔 дуже складно, болісно та нестерпно. Проте, в силу життєвих обставин, природніх процесів чи непередбачуваних подій, розмови про смерть не уникнути . А через повномасштабну війну в Україні все частіше українським сім’ям доводиться говорити з дітьми про втрату. 🫂Ця книга допоможе, полегшить та помʼякшить сприйняття у такій складній бесіді. Наприкінці книги є цінні поради, як говорити на цю тему з дітьми різного віку. Через маленьку Енді, дитина може навчитися, як ділитися горем і як, пережити його, залишивши тільки світлі спогади… Читаючи книгу в очах бриніли сльози. Важкі дитячі книги - моя стихія. Вони добряче мене сповільнюють та змушують замислитись про важливе👨‍👩‍👦

«Твоя ноша тяжка, тобі важко іти»😔 Книжка – притча про тяжкість втрати, про важливість розділення свого горя. Не буває на світі людини, яка б не втрачала рідних і дорогих людей. Страшно, коли це стається, важко, коли тримаєш всі свої почуття в собі, несеш цю непідйомну торбу наодинці. Так не має бути, людині потрібні люди, щоб огорнути словом, руками і серцем. Розділити біль і допомогти рухатися далі. Маленька Енід несе свою величезну торбу, їй сумно, вона сердиться. В торбі надійно заховані пам’ятні речі, що залишив по собі дідусь – тріснутий телескоп ( дідусь обіцяв дивитися крізь нього на зірки разом з Енід), великий дерев’яний човен ( онучка з дідом збиралися пустити його в плавання), коробка з печивом ( смаколики для пташок, яких вони разом годували) та ще багато, багато речей та спогадів. Важка торба робить боляче, не дає швидко йти. Та на щастя Енід зустрічає добрих людей, які готові допомогти. Вислухати, зрозуміти і полегшити тягар. «Вона помітила, що торба стала набагато легшою. там більше не було важких речей, але залишилися спогади: про зірки, човни та печиво. Ці спогади… були зовсім невагомі! Вони були легкі, милі й радісно кружляли в її голові. Ці спогади лишаться з нею назавжди» З початком повномасштабного вторгнення в Україні тема втрати стала – страшно про це писати – частішою. Не тільки дорослі втрачають своїх рідних, а ще й діти. І про них не можна забувати. Треба навчитися правильно обговорювати смерть, доносити сумні новини і ні в якому разі не залишати дитину наодинці з думками про втрату. Цей надзвичайно важливий момент згадується і у книзі. Кілька останніх сторінок присвячено саме дорослим, там є поради та інструкція як і що казати дітям у випадку втрати близких людей. Наприклад, що при розмові треба обирати прості слова відповідно до віку дитини. Згадується, що дитину слід заохочувати ставити питання та стежити за тим, коли і про що вона буде готова розповісти. І звичайно, що не треба боятися підтримати дітей у найкращий для них спосіб. Щоб торби – а без них ніяк – були якомога легшими і не заважали іти вперед, в доросле життя.