«Ігри спадкоємців» — це таємнича й заплутана історія, яка починається в Коннектикуті, де живе головна героїня зі старшою сестрою. Айворі — звичайна дівчина-підліток, сирота, здібна й розумна, добре вчиться в школі, працює, та, попри труднощі в житті, потроху дає собі раду й будує плани на майбутнє. Та ті скромні плани не вийшло втілити в життя, адже якось до її школи завітав молодий хлопець зі звісткою, що його дідусь Тобіас Готорн, мультимільярдер та філантроп, залишив Айворі майже всі свої статки. Головна умова отримати спадок для Айворі — оселитися в маєтку Готорна, де також живе вся Готорнівська родина, яку померлий бізнесмен залишив фактично ні з чим.
На Айворі чекає життя в казковій, майже абсурдній, розкоші поряд із підозрілими родичами Готорна, які налаштовані так само дружньо, як змії в тераріумі, а також сила-силенна розслідувань. Виявилося, покійний був дуже неординарною особистістю і сильніше за все у світі любив загадки й таємниці. Тож завдання Айворі, по-перше, вижити, а, по-друге, «залізти в голову» Тобіасу Готорну та дізнатися, навіщо він переписав заповіт на незнайому людину, і які ще секрети ховаються в його маєтку.
Переклад цього роману був справжньою пригодою, під час якої я ламала голову так само, як і Айворі: слідкувала, як герої розв’язують справу, розплутувала — і тоді… заплутувала назад — гру слів. А ще розбиралась у взаєминах персонажів, бо це важливо для правильного перекладу.
Як не дивно, чи не найбільшим викликом було розібратися в особливостях спілкування персонажів, щоб правильно передати злощасне англійське “you”, що перекладається і як “ти”, і як “ви”. Коли Айворі потрапляє в світ багатіїв, в її оточенні з’являються персони з вихованням справжніх леді та лордів, з найкращою освітою та вишуканими манерами. Чи зверталися вони шанобливо до простого бідного дівчиська без роду та племені? Чи поблажливо тикали, ставлячи на рівень нижче від себе? До того ж один із чотирьох онуків Тобіаса Готорна навіть молодший за Айворі, то як би всі вони до неї зверталися: на ти чи на ви? Почати з “ви” було б органічніше, але який тоді момент у їхніх стосунках мав би стати переломним, щоб перехід на ти (якого в англійській версії не було) для українського читача відбувся максимально природно і непомітно?
Далі цікавою головоломкою виявився переклад власних імен, адже по сюжету навіть в них Тобіас Готорн заховав кілька загадок. У цій історії іноді ім’я — це просто ім’я, іноді — це іронічний меседж до невдячних родичів, іноді — підказка, куди йти і де шукати. Отже, у романі переклад імен має не тільки природно звучати в американських реаліях, але й відображати (але не надто очевидно) секретний натяк, який Тобіас Готорн хотів передати героям і читачам.
Найзахопливіший момент на мене, як на перекладача, чекав у фіналі, коли я думала, що пройшла через все й більше не очікувала від цієї історії жодних підступів. Останнім кордоном, який треба було перейти, останнім босом, якого треба було подолати, виявилась сама головна героїня, Айворі, а точніше, її ім’я. Один-однісінький рядок на фінальних розділах перевернув усе догори дриґом, і дівчина змінила ім’я з Ейворі Кайлі Ґрембс на Айворі Скіта Грин. Чому так сталося, ви дізнаєтеся, коли дочитаєте до кінця, але від себе додам, що це був цікавий інтелектуальний виклик, від якого у мене весь вечір були круглі очі, а мозок аж скрипів від питання “ну і як це в біса перекласти?!”. І, до речі, таких перекладацьких пригод на нас чекає три, адже «Ігри спадкоємців» — це трилогія, якщо не рахувати свіженьку новину, тобто новинку-продовження серії від Дженніфер Л. Барнс.
Тож непростим, але саме завдяки цьому цікавим та особливим, був і сам процес перекладу, і його результат. Запрошуємо розгадувати головоломки й шифри та спробувати зрозуміти героїв — на те ж це і є психологічний трилер зі світовою славою.
Перекладачка
Аліса Новак
