Чернігів був одним із перших українських міст, який окупували в лютому 2022 року. Але Чернігів вистояв. Оточений, голодний, вимерзлий, попалений і пощерблений російськими снарядами, Чернігів вистояв. І тепер місто-герой війни, яку росія розв’язала проти України, зализує відкриті рани зруйнованих домівок, розлучених сімей, розпорошених громад. Загиблих рідних. А чернігівці готові розповідати світові, як це було.
Олена Грицюк, талановита архітекторка з Чернігова та авторка декількох збірок графіки та поезії, а тепер ще і документального щоденника, розповіла нам про себе та своє нове життя в умовах війни.
– Олено, все життя ви присвятили архітектурі. Розкажіть, якими роботами пишаєтесь найбільше? Чи плануєте долучатися до розбудови Чернігова та України після війни?
– З реалізованих проєктів – Церква святих Петра і Павла в Михайло-Коцюбинській громаді – це те, що найбільше гріє серце. Були багатоповерхові житлові будинки, автоцентри, громадські будівлі. А найкращі – концепції і проєкти скверів в різних містах України. Для Чернігова я розробила програму розвитку скверів на 10 років. У Всеукраїнському марафоні проєктів мою роботу високо оцінили.
– Ви згадували, що писали «Чернігів-2022. Війна цивільними очима» у телефоні. Яка подія чи думка стала поштовхом до того, щоби задокументувати події, що відбувались із вами?
– В мене брав інтерв’ю один відомий журналіст про блокаду Чернігова. Я все детально розповідала, однак у статті переплутались місцеві назви. Це людина, яка співчувала і яка є професіоналом у роботі з інформацією. Тоді я зрозуміла, що кожне свідоцтво важливе в умовах інформаційної війни, і я можу застосувати свої здібності.
– Ви нещодавно приїхали назад до Чернігова. Які емоції переповнювали після тривалої розлуки з домівкою? Яке враження від міста після деокупації?
– Я роздивляюся усе. Місто ще красивіше, ніж до війни, висаджені дерева, кущі прийнялися, вони прикривають руйнації. Чисто. Здається, довкола мирне життя. Але є місця, де все показує, які жорстокі бої йшли. Тоді я думаю про наших людей.
– Ви писали, що просто перед самою повномасштабною війною доля звела вас із вашим чоловіком Олександром. Та вже понад рік ви живете в різних країнах. Чи змінилися ваші стосунки з Олександром після такого довгого часу нарізно? Як підтримуєте його?
– Так, ми разом в тих обставинах, в яких ми є. Саша пройшов блокаду Чернігова, два Бахмути, Куп’янськ. Можливо, саме такий разючий контраст наших реальностей давав мені сили наповнювати Сашу миром у війні. Нам добре разом. Мріємо, щоб не стало відстані між нами.
– Ваші ілюстрації в книжці «Чернігів-2022. Війна цивільними очима» чорно-білі. Чому ваш вибір пав саме на ці кольори?
– Вони не просто чорно-білі. Вони білі на чорному. Це як проблиск у пітьмі чи щастя посеред катастрофи.
– У своїй вимушеній еміграції ви, певно, багато спілкувалися з іншими українцями, які виїхали за кордон через повномасштабну війну. Які історії ви почули, що зрезонувало, що надихнуло, що, навпаки, засмутило?
– На березі моря я зустріла чоловіка, що вибрався з окупованого Херсону. Його розповідь, як москалі не забороняли мітинги, аби виявити патріотів і знищити, та як він вижив — це було приголомшливо. Бачила, як одна одеситка з нуля чудово опанувала болгарську за два місяці. Бачила, як наші жінки з маленькими дітьми, в стресах і хворобах роблять шалено прекрасні великі речі. Наприклад так з’явився Україно-Болгарський центр в Варні, освітні проєкти по різних містах.
– Ви понад рік перебували за межами України й мали змогу побачити різницю. Яким ви бачите майбутнє України? Які якості українців, на вашу думку, допомагають нам рухатися вперед до Перемоги?
– Болгарія має цікавезну, наче детектив, історію, багату мову, чудові клімат, пейзажі, рослинність, але все це дозволило упевнитись, що Україна і українці гідні ладу і розквіту. Ми швидші, ми беремо на себе відповідальність за своє життя, активніші, цінуємо освіту, багато якостей. Любов до України — наш рух до Перемоги.
– І наостанок: Що б ви порадили майбутнім письменникам, які тільки стають на свою письменницьку стежку?
– Колись сама чула пораду, пиши лише коли не можеш не писати.
«Ченігів-2022. Війна цивільними очима» — майже щоденник, особиста хроніка, яку фіксувала під час життя в блокаді чернігівська архітекторка Олена Грицюк. Вона просто й щиро розповідає свою історію та історії людей довкола неї. Історії страшні і світлі, про відчай і про вибір, про побут і мистецтво міста у вогні. Тож, обов’язково прочитайте це видання, щоби пам’ятати, через що пройшли і проходять українці.
ВГ "Читайка"
