«Наші дитячі мрії завжди дуже переконливі. Мабуть, якщо ти досі живеш дитячою мрією, то й далі відчуваєш цю переконливість»
Дивишся за вікно: що ти там бачиш? Засніжений двір свого будинку, сіре небо, поодинокі перехожі квапляться виконати заплановані на день справи. Усе видається тобі таким алгоритмічним, роботизованим, запланованим. Коли ані кроку вліво, ані кроку вправо. Коли не можеш здійнятися з місця та полетіти як птах. Ні, не в далекі теплі краї. А назустріч мрії.
Приблизно із таким вайбом зустрічає читача роман Лаури Вуд «Срібний снігопад». Головна героїня історії — вісімнадцятирічна Фрея. На дворі 1931 рік. Вона мешкає у маленькому Корнуоллі у товаристві купи братів та сестер. Здається, на неї чекає цілком визначене майбутнє: може, буде допомагати батькові на фермі, або ж стане такою спокійною та поважною, як її тітка Ірена. Щоправда, Фрея має мрію. Вона понад усе бажає стати акторкою. І одного дня наважується втекти до старшої сестри Лу, яка мешкає у Лондоні.
У потязі Фрея знайомиться із драматургом-початківцем Крістофером, або ж просто Кітом. Ось тут і починається ця дивовижно-романтична та захоплива пригода, в яку Фрея пірнає з головою. Опинившись в Лондоні та шокувавши своїм несподіваним візитом сестру, Фрея рішуче налаштована тут і зараз здійснити свою мрію.
Але, звісно ж, стати акторкою отак з нічого — такого не трапляється навіть в казках. Проте зустріч із Кітом відчиняє для Фреї двері до залаштунків театрального життя про яке так мріє дівчина. Їй вдається підкорити своєю щирістю та наполегливістю одного з найлегендарніших режисерів-постановників, самого Ріса Кентвела. Фрея отримує шанс вирушити у турне разом з трупою акторів у ролі (який каламбур!) асистентки костюмерки Нори Фелтон.
Дівчина не тямить себе від щастя. Їй хіба що снилося те, що починається відбуватися з нею насправді. Не вагаючись та не беручи драматичних пауз на роздуми, дівчина погоджується на посаду асистентки. Попереду на неї чекає справжнє турне.
Оповідь у «Срібному Снігопаді» дуже динамічна та насичена на події. Разом із Фреєю ми починаємо складний та сповнений очевидних і неочевидних випробувань шлях до здійснення мрії та дорослішаємо разом з нею. Юній Фреї доведеться спізнати і фальшиву закоханість, і зверхність, інтриги та складний акторський світ, де хтось готовий йти по головах заради кар'єри, а комусь назавжди судилося залишитися простим дублером/дублеркою.
А ще їй доведеться зіткнутися з екзистенційним: одвічним питання дорослішання, і не лише в площині фізичного. А в площині мрій, які змінюються разом з нами. Вісімнадцятирічна Фрея має пройти шлях від мрійливої, по-юнацьки інфантильної дівчинки до молодої дівчини, яка чітко розуміє, чого хоче та про що мріє.
Ця історія, цей роман-дорослішання захоплює обов'язковим переходом та трансформацією дитячих мрій у вже виважені плани майбутньої реалізації Фреї як особистості.
Під час читання роман ми наче опиняємося на сцені, де очі сліплять софіти, а перед нами повний зал глядачів, які чекають від тебе шоу та бездоганної гри. Є відчуття декорацій: події розгортаються у Лондоні, потім в Оксфорді, потім ми вирушаємо низкою містечок, а потім знову повертається до Лондона. Коло замикається. На вулиці сніжить, місто вбирається святково, різдвяно. Здається, чутно чарівні, сріблясті дзвоники. І так романтично падає з неба сніг, опускаючись на волосся та руки закоханих, які міцно стикаються у щемливому дотику… (Але це вже спойлери, яких ми будемо уникати).
Загалом, романтичний антураж роману міцно стоїть на цілком реалістичному та важливому питанні: що таке справжня мрія? В одному розділі після певних перипетій Фрея думає: «І щоразу, коли Ден вимовляє фразу, я думаю: «Це те, чого я хочу. Я хочу, щоб хтось сказав мені, хто я така». Саме це питання авторка порушує на початку історії та дає на нього відповідь у фіналі вустами Фреї, її вибором та остаточним рішенням щодо того, яке майбутнє для себе вона обирає.
Разом з Фреєю ми маємо відповісти собі: про що ми мріємо? І чого ми прагнемо у цьому житті, чого хочемо від нього. У фіналі історії героїня сповнена жаги та рішучості, адже вона нарешті точно знає, якою є її мрія та як вона втілить її в житті. Емоції Фреї дуже мотивують. Посмак від прочитаного дуже приємний, лагідний, немов від гарячого какао з маршмелоу.
«Срібний Снігопад» Лаури Вуд (українською мовою видано видавництвом Ранок) — це приємна романтична історія, не позбавлена, втім, на мою думку, дещо вайбу п'єс Бернарда Шоу та риторичних питань про те, що таке справжня мрія, які взагалі критерії цієї справжності та хто ми такі без нашої мрії. Цей роман гарний варіант для читання зимовими вечорами (адже події відбуваються у листопаді-грудні), він атмосферний, костюмований, з поетичними описами засніжених абатств та лондонських вулиць, персонажі цієї історії по-шекспірівські красиві та витончені.
Наприкінці трошки про авторку та її компетенції: Лаура Вуд — американська письменниця, авторка бестселерів для підлітків, має докторський ступінь з літератури дев'ятнадцятого століття. Лаура є лауреатом премії Montegrappa Scholastic Prize for New Children's Writing та авторкою серії «Poppy Pym», номінантом премії Blue Peter Book Prize за книгу «Голосуйте за Еффі» та кількох романів для молоді.
Тож, якщо ви саме шукали щось не на багато сторінок, із легким, але небанальним сюжетом, де все красиво, костюмовано, романтично, є красиві слова та пристраснівчинки персонажів, а ще обов'язково є кохання і геппі-енд — «Срібний Снігопад» Лаури Вуд must read. Ця історія (і неймовірно прекрасне оформлення з обкладинкою софттач та срібним зрізом) подарують вам магію та дрібку радості й тепла цими холодними зимовими днями.
