Відомий факт: щоб скоротити довгу дорогу, треба просто розповідати цікаві історії. Сам перевіряв на собі не один раз. Утім так і не відшукав формули, як скоротити довгу дорогу цікавої історії.
Річ у тім, що файл з перекладом пригодницького роману «Дочка безодні» Ріка Ріордана я створив о 8 ранку 23 грудня далекого 2021 року. Пишу ці рядки, коли за вікном сніжний квітень 2023, а книжка тільки потрапила до друкарні. Але це закономірний процес, бо «Дочка безодні» варта того, щоб над нею працювали й працювали, відшліфовуючи її до досконалості.
Бо ж насамперед — це Рік Ріордан. Для мене це не просто автор популярної серії «Персі Джексон та Олімпійці». Для мене — це людина, яка вдихнула нове життя у величний світ античності. Будучи її палким прихильником, ні секунди не вагався й одразу погодився перекладати, хоча й розумів, що на мене чекає далеко не просте «плавання». Не тільки тому, що в романі Ріордана доволі багато сучасних морських термінів, але й тому, що ніколи не визнаю якогось перекладача морської тематики кращим за Юрія Лісняка — автора перекладу «Мобі Діка» Германа Мелвілла. Він задав таку високу планку, що схиляю перед ним голову з пошаною і розумінням, що як би не старався, таких вершин не досягну.
Щойно взявся до справи — занурився з головою в перекладацьку безодню. Динамічний сюжет, логічний виклад, зрозуміла мотивація героїв та ще й твори Жуля Верна, взяті за основу. Що може бути краще?
Труднощі, звісно, були. Але чим більше труднощів, тим приємніше їх долати. Наведу приклад одного з таких «підводних каменів»: персонажі подеколи спілкуються між собою жестовою мовою. Втім та мова — жестова англійська. Відповідно, перекладаючи описи їхніх жестів, мені довелося вивчити жестову абетку й окремі слова української жестової мови й замінити описи жестів на такі, щоб український читач, відтворюючи їх, показував справді українські слова.
Завершивши переклад, взявся його редагувати. Маю звичку вичитувати власний переклад мінімум двічі, вишукуючи хибодруки, згладжуючи кути, покращуючи стилістику. Тож працював майже рік. Здавалося б, така робота пророблена!
Проте після перекладу мандрівка книжки тільки розпочинається. Далі її вичитують професійні редактори, після них — коректори, потім відбувається макетування. Паралельно над книжкою працюють художники й дизайнери. До речі, обкладинка «Дочки безодні» просто неймовірна! Але відкрию один «глибинний» секрет — тільки в мене на комп’ютері шість її версій, і різниця між першою й останньою — як між карасем і рибкою-клоуном з мультфільму про Немо. Не варто забувати, що вся ця робота вирувала, поки нашу українську мирну гавань тероризував північний мутант-покруч Putinus Oligofrenicus. Тож користуючись нагодою, дякую всій команді видавництва «Ранок» і з нетерпінням чекаю виходу української версії «Дочки безодні». Українським читачам бажаю гарно провести час за читанням книжки.
З поваги до Ріка Ріордана та зважаючи на закоханість у його античність, наприкінці додам трохи латини: «Feci, quod potui, faciant meliora potentes» («Я зробив, що міг, нехай зроблять краще ті, хто зможе»).
P.S. Ще один секрет: Ріордан оголосив, що завершив адаптацію книжки до формату сценарію. Тобто… «Дочку безодні» екранізують! Ще одна причина хутко її прочитати! Тож підіймайте якір, віддавайте швартови й гайда в море пригод!
Святослав Зубченко
перекладач
