Це розповідь молодої дівчини Луни, яка допомагає свої мамі та хрещеному батькові в організації весіль. Одного дня вона знайомиться з сином їхньої клієнтки – Амброузом, який спочатку сильно її дратує, а після того, як її власна мама наймає його до них на роботу, Луна починає пізнавати його ближче та починає розуміти хлопця. Проблема лише в тому, що дівчина так і не змогла пережити втрату свого колишнього хлопця, тому зовсім не ходить на побачення, і не дає нікому шансу завоювати її прихильність. Ця історія показує, як складно буває людям після трагічних подій, а також переконує, що в житті можна знову стати щасливими та насолоджуватися всім, що на нас чекає в майбутньому. Читаючи «Віднині й довіку» я ловила себе на думці, що хотіла б переглянути її екранізацію. Тому дуже сподіватимуся, що колись матиму можливість це зробити. "Бувають моменти, коли треба втручатися, і моменти, коли слід залишити все так, як є. Я добре вивчила різницю між ними. Деякі люди люблять проявляти свій сум на публіці, але більшість хоче поплакати на самоті." "– Не думаю, що хтось насправді знає, що на них чекає в майбутньому, – відказав Ітан. – Усі ми просто живемо і сподіваємося на краще." "Іноді забуття когось – це так само боляче, як і памʼять про нього". "У нашому великому світі стільки речей, про які ми просимо, яких прагнемо і які згадуємо у молитвах. І задовольнити бажання кожного просто неможливо. Але не треба припиняти просити. Якщо ти перестанеш мріяти, то буде нічому здійснюватися". Я починала читати її минулого року, але тоді хотілося більш драматичніших. А зараз навпаки. #дочитативсе22 Легка, романтична, доволі солодка та весела книга, мене приємно здивувала. Вона не лише заволоділа моєю увагою з перших рядків, але й не хотіла відпускати на останніх сторінках.

Це історія розказує про тих, хто зневірився в коханні. Мама, у якій колись не вийшло і вона присвятила життя карʼєрі. І донька, яка після трагічного випадку втратила хлопця, якого кохала. Але те чарівне «віднині й довіку» дійсно існує ❤️ І ця книга дарує надію Звісно людина, яка працює організатором весіль, бачила, напевно, все, що тільки можливо 😄 І щирі сльози радості, хвилювання, віра, що це саме та чи той, хто на все життя. А через кілька років розлучення і все з самого початку. Тому, споглядаючи все це зі сторони, мимоволі наповнюєшся скептицизмом. Мені також зрозумілі почуття Луни. Хлопець, якого вона покохала, загинув. Відчуття відчаю, несправедливості, безсилля. Здається, ніби у тебе відібрали серце і тепер живеш самими спогадами. І ось тут криється те, що мене бентежить. Луна з Ітаном бачилася лише один день. В кінці зустрічі вони вже обмінялися «Кохаю тебе». А потім просте спілкування на відстані. І що це? Кохання з першого погляду чи підліткова поведінка? Адже ця її трагедія проноситься через всю книгу. І перші стр 200-250 ми точно навіть не знаємо, що саме сталося з Ітаном, лише здогадки. Що ще мені не сподобалося, так це беземоційність. Я люблю, коли історія кохання торкається твого серденька, коли метелики в животі. Ця ж книга не викликала у мене таких емоцій. Проте мені сподобалося описи весіль, їх організація, яке все це відбувається і що залишається за лаштунками. І сподобався Амброуз. Гарний хлопчина з добрим серцем. Та у мене є ще одна книга Сари Дессен. Я думаю, «Віднині й довіку» просто не моя історія, бо у мене взагалі інші погляди на кохання. І я впевнена, що не варто оцінювати творчість авторки лише по одній книзі. Тому продовжу з нею знайомство 😌

За цією романтичною назвою і яскравою обкладинкою ховається купа весільних курйозів, літній вайб, собака, багато cups of coffee і трохи цинізму. У такій весільно-забембаній від постійних доручень атмосфері і вариться 17-літня Луна. Влітку, перед від'їздом до університету, вона допомогає мамі і хрещеному з організацією весіль. Нізвідки, тобто з вулиці, серед помічників у весільного братства з'являється Амброуз - ще та скалка в дупі, щоправда, потішна і, як виявилося, відповідальна скалка. Так все і починається. Зі скалки😁. Ну а продовжується парі, підколами, побаченнями. Фактично сюжет рухає втрата, яку дівчина пережила рік тому. Вона додає йому драми і контрастного тла. Далеко не новий прийом у книжках такого плану. Але мені подобається. Лінія з Ітаном ну така мені щемка була, що просто не вірилося в її завершення. Зате лінія з Амброузом - надихаюча і кумедна. Для мене це дуже комфортна, моя книга з хорошим фіналом. Книга з весільним настроєм і організаційним кіпішом. Усе, як в старих добрих фільмах про весільні переполохи, тільки на новий лад. І якщо ви шукаєте щось для ритму серця, тоді цей роман - у переліку пропонованих мною пігулок ❤️