Знаєте, є такі книги, коли важливий не так сюжет, а текст, за яким сила-силенна сенсів, у якому в кожному абзаці - гачечки для довгих роздумів над непростими темами. Роман зачарував своєю простотою, що торкалася серця та здіймала в душі емоційні бурі. Авторка написала щось настільки потужне та щире, що навіть не можна адекватно описати, наскільки чудова ця книга. Це не типовий роман або звичайна історія, яку ви часто зустрінете в сучасній книзі для молоді. Це все глибше і набагато емоційніше. Про сімейні стосунки, особистісний ріст, трагедію та відновлення, справжню дружбу та кохання. Що змусило мене захоплюватися цією книгою, так це стиль написання. У Сари Дессен це красномовний, прекрасний стиль зі слів, які ллються з достатньою чутливістю та розумінням. Роман демонструє реальне життя – злети та падіння, боротьбу та радість, яку ми відчуваємо. Неймовірно цікаво пізнавати світ-людей разом з головною героїнею, стежити за її роздумами, спостерігати за тим, які вибори вона робить. Дивитися на події крізь її "скельця". Дошуковуватися разом із нею відповідей. ❤️‍🩹 У цій книзі багато про прийняття. Прийняття героями самих себе - такими як вони є; і батьками - своїх дітей... То велике мистецтво - відчувати свою дитину. Знати. Приймати її попри та всупереч усьому.

Сідні завжди почувалась лише тінню свого старшого брата Пейтона, котрий був центром уваги оточуючих. І навіть потрапивши до в'язниці, він є пріоритетом для батьків, а Сідні мусить самостійно розбиратись зі своїм життям, друзями, новою школою та тягарем за злочин брата. Підліткова історія про глибокі питання, що постають перед кожною людиною у пошуках себе та свого місця в житті. Але ж написана у легкій, приємній для сприйняття формі. Книга не має якихось епічних поворотів сюжету, ідеальних картонних персонажів чи неймовірної історії кохання. Ключовою тут є повсякденність. І якимось чином коли зараз згадую сюжет, то розумію, що відбулось дуже багато всього, але якогось буденного, життєвого, зовсім не надзвичайного. Мене страшенно тригерила поведінка матері головних героїв (невеличкий спойлер: вона так собі у питаннях виховання дітей) та батька, що просто зняв із себе відповідальність. Звісно ж в американському підлітковому творі не могло обійтись без алкоголю та наркотиків. У книзі круто показано як люди налагоджують своє життя після того, як зруйнували його через залежність. Отже, як висновок: чи вразила мене Сара Дессен? Ні. Чи буду я читати інші її книги? Дуже вірогідно, тому що вони легкі для сприйняття та прекрасно підходять на пару спокійних вечорів.