Філософські відступи, фантастичні образи, вишукані метафори й специфічний гумор – тут є все, що так приваблює у творах Сергія Жадана. Історії Вавилона, переказані для тих, хто цікавиться питаннями любові і смерті. Життя міста, що лежить поміж рік, біографії персонажів, які б’ються за своє право бути почутими й збагнутими, хроніка вуличних сутичок і щоденних пристрастей. Освідчення і зради, втечі і повернення, ніжність і жорстокість.

З чим у нас асоціюється Вавилон? Безумовно, зі стародавньою історією, Близьким Сходом, древніми пам’ятками архітектури та загадковою вежею, котра давно стала центром біблійних переказів та ґрунтовних культурологічних і релігієзнавчих  досліджень. Колись дане місто було центром держави Месопотамії (Межиріччя), яка простягалася між річками Тибром і Євфратом та процвітала в сиву давнину. Здавалося б, ці події мають цікавити виключно археологів? А ось і ні! І красномовний тому приклад – книга «Месопотамія» Сергія Жадана. 

Дане видання відомого представника сучасної української літератури давно завоювало свою популярність. Воно має стилістику, характерну і для решти творів письменника, проте за тематикою значною мірою від них відрізняється. На сторінках книги ми зустрінемо Вавилон у всій його красі та контрастності, познайомимося з мешканцями цього міста та їх долями. Сюжет книги нагадує картину художника-урбаніста. Ось місто з висоти пташиного польоту, ось ми наближаємося ближче и вихоплюємо серед вулиці вавилонянина, котрий важко працює, спочиває в затінку або встряє в сутичку, чи вавилонянку, яка може і поспішати  у власних справах і, водночас, переживати жагучі пристрасті. Письменник екстраполює на сюжет власні суб’єктивні філософські роздуми, сприйняття. Текст виходить дуже живим, він буквально взаємодіє із читачем.