Я, звісно, не знайома з Сергієм, який залишив відгук вище, але щиро хочу подякувати за такий влучний відгук! Ви описали і мої почуття від книги теж. Комусь може здатись, що несправджені надії героїв книги - це трагедія. Мабуть так і є. Коли я читала цю книгу, позичену у подруги, я відчувала піднесення, симпатію і надію. Чомусь авторці вдалось передати це нам, попри реальність, яка прийшла слідом за цими натхненними історіями і візіями. Це не про совок, який всім ненависний і обридлий. Це про мрії про Нове. Очікування щастя, мрії. Віра в те, що ти в силах змінити світ. Щаслива, що натрапила на цю авторку! Хочеться дізнатись про неї більше і прочитати більше її творів. А зараз замовлю примірник цієї книги і собі :) Дякую видавництву за неймовірно чудове оформлення!

Вже з назви спадають на думку революційні події столітньої давнини 1917 року. Так, але не зовсім. Бо йдеться здебільшого про передреволюційні події 1905-го. "Широкі полиці з книжками, над ними портрети Маркса, Драгоманова, Грінченка" Завдячуючи серії від "Ще одну сторінку" продовжую відкривати нових для себе авторів. Цього разу - це книга авторки, яка народилася на Київщині та жила на вулиці Ярославів Вал в центрі Києва, поруч з якою я колись навчався на Львівській площі. В чомусь на кшталт коротенької , але дуже інформативної передмови до цієї збірки прозових творів авторка змальовує революційні настрої в Києві на початку минулого століття. Увесь комуністичний оптимізм, притаманний багатьом талановитим українським письменникам тієї доби, легко пояснюється головною, майстерно закинутою національно свідомим українцям від більшовиків, приманкою про дозвіл українізації в усіх її проявах. Ну й права, свободи, рівність... Показово, що в 1933 році письменниця померла ймовірно від голоду в Києві всього через шість років після написання цієї палкої та оптимістичної передмови до збірки. Пройшло сто років, а деяким українцям на жаль досі не втямки, що вірити північно - східному сусідові ніколи не можна. Неочікувано для мене надзвичайно сильна проза. Написано дуже гарною, талановитою та легкою до сприйняття мовою, відчувається щирість відчуттів та переживань героїв з описаних історій, очевидно пережитих самою авторкою. Ці переважно коротенькі твори пронизано важливими посланями, які хотіла донести до читача Романович-Ткаченко. Посланнями ніби, просякнутими нервовим невгамовним болем, сповідями. "Ні, тут зовсім не в тому річ, щоб варити страву, я про те, щоб за домашню рабиню не бути чоловікові... Ні, краще не буду зовсім жінкою свого чоловіка... а якось все інакше... так, так, "чиєюсь" не буду, буду сама по собі... А як покохаю... так, так, це може бути, це мусить бути, в кожному романі героїня кохає, а я теж героїня. Як покохаю, то без попів, без вінців, без публіки, без нікого... Це таємниця. Така глибока таємниця" Найбільше з оповідань, що легко може претендувати на повість та дало назву для збірки, дуже біографічне та історично вартісне. Майже любовний трикутник, до якого очікувано домальовується ще один кут, і четвертим кутом виявляється служіння ідеям революції задля зміни устрою життя. Комуна, підпільна робота, в'язниця, пожертва власним життям заради ідеї, юнацький запал з впевненістю, що все можливе, що варто все змінити, що навіть все просте та чорно-біле. Сподіваюся, що авторка таки зрозуміла колись врешті, що не все так просто в цьому світі. Теми оповідань різні. Тяжка доля сироти, трагічне кохання, нерівність, раптова смерть, вибір між родиною та служінням людству, жіноча незалежність, відчай, такий важкий вибір між потребою заробляти на виживання своїх дітей та залишатися порядною людиною, зрада коханої людини. А ще високохудожні описи садків, ланів, городини, квітників, українських сільських краєвидів.