Незабаром у нашому видавництві відбудеться вихід другої частини про чарівну дівчину Летті Ґвінґілл, яка пов’язана із друїдами більше, ніж ви можете уявити. Звісно, в нас накопичилось чимало цікавих питань до авторки трилогії Єви Сольської про таємниці створення цього фентезі і не тільки.
- Як нам відомо, ви розпочинали свій письменницький шлях із написання дитячих казок. Якою була ваша перша видана книжка?
- Дійсно. Першою була історія про маленького їжачка Григорика, який забув привітати маму з днем народження. Її ідея прийшла до мене під час письменницького семінару, на якому була присутня провідна редакторка відділу дитячої літератури Мар’яна Горянська (інкогніто). Мар’яні дуже сподобався нарис, який я зачитала вголос, і вона запропонувала мені написати книжку для видавництва «Ранок».
Так почалася моя письменницька кар’єра.
До речі, історія вийшла дуже мила і по-осінньому затишна. Я дуже її люблю. Саме з цієї казки розпочалася одна з популярних ранківських серій для малюків «Зворушливі книжки».
- А коли і як зародилася ідея створити цілий цикл фентезійних романів для підлітків? Чим відрізняється робота над невеличким оповіданням чи казкою та трилогією, як "Летті Ґвінґілл"?
- Насправді книгу про Летті Ґвінґілл я створила першою. Ще до появи їжачка Григорика й інших мімімішних персонажів. На той час я писала наукові монографії і дисертації, тож магічні історії були моїм способом відпочинку. Улюбленим хобі. Ночами, коли увесь дім засинав, ми з Летті починали мандрувати лісами та долинами Уельсу, і то була неабияка насолода. Ідея видати книгу прийшла вже пізніше, коли інші мої історії побачили світ і стали популярними. Тоді я подумала, а чому б і ні? Але, повторю, від початку я писала цю книгу для себе.
Щодо різниці між роботою, то вона, безумовно є. І, перш за все, це час. Для мене багато важить мова. Її ритми й візерунки. Тому я досить прискіплива до вибору слів. Мені подобається відчуття, коли історія починає «бриніти». Коли кожне слово і навіть кожен звук – на своєму місці. Тому робота над великими формами набагато складніша, і, звісно, довша.
- Друїди — це непересічна тема, особливо для українців. Знання про них у багатьох із нас обмежуються Стоунхенджем і коміксами про Астерікса й Обелікса. Чому ви вирішили обрати саме її для свого першого роману?
- Тут усе просто. За першою освітою я перекладачка з французької та англійської мов. А справжнє знання мови, як на мене, неможливе без занурення в національну історію і культуру. Так сталося, що друїдизм набув найбільшого розвитку на територіях розселення кельтських племен, що наразі входять до складу Великої Британії і Франції. Тому не дивно, що історія цього жрецького ордену цікавила мене не лише як письменницю, але й як науковця. До речі, деякі сучасні історики вважають, що гуцули є прямими нащадками кельтів, тому не виключено, що друїди колись жили також у наших рідних Карпатах. Нещодавнє дослідження, що я проводила під час написання української казки для британського видавництва, дозволило мені дійти висновку, що між пантеоном давньокельтських і давньоукраїнських богів дуже багато спільного. Тож, гадаю, що буду ще неодноразово повертатися до цієї теми у своїх книжках.
- Читачки й читачі "Летті Ґвінґілл" завжди із захватом відзначають деталізованість створеного вами світу, атмосферу повного занурення, чи то в побут мешканців Уельсу, чи то в культуру та історію друїдів. Звідки ви черпаєте усі ці знання?
- Кожна моя казка – це мінінаукове дослідження, бо я вважаю, що навіть казкові їжачки, котики й совенята мають поводитися як справжні звірята. А про друїдів, чи то мешканців сучасного Уельсу, годі вже й казати. Як на мене, існує величезна різниця між фантазією і фальсифікацією, тому я намагаюсь бути правдивою у фактах і деталях, бо саме вони додають «справжності» навіть найбільш магічним зі світів. Дуже тішуся, коли мої читачі це відчувають. Це означає, що я працювала не даремно.
- Летті може говорити з деревами, бігати швидше за вітер, має чарівний голос... Можливо, в наступних частинах нам відкриються ще якісь її магічні суперздібності. А чи є у вас своя таємна сила? Яка вона?
- Звісно є. Мабуть, це здатність дивитися на все з позитивного боку і вірити в хороше. Хоча іноді це буває досить складно. Особливо зараз. І, до речі, я теж розмовляю з деревами і бачу віщі сни.
- Чи є прототипи у героїв "Летті Ґвінґілл"? Які риси зовнішності чи характеру наших улюблених героїв ви запозичили у своїх знайомих?
- У Летті прототипів немає. У мене завжди було відчуття, що вона реально існує, тому мені майже нічого не довелося вигадувати. Щодо інших героїв, то деякі їхні звички й уподобання я дійсно запозичила у своїх друзів і близьких, але це відбувалося радше підсвідомо. Так, Дебора, як і моя донька, обожнює серіал про Шерлока, а її дядечко Джон любить картини Оскара Кокошки, як моя подруга Оксана Просяник.
Ім’я одного з головних персонажів другої книги – Габрієл Гвінт (гвінт – валійською «вітер») – я поцупила у свого друга Віталія Вацко, який в одній із соцмереж підписувався як «Gabriel Wind». Звісно ж, за згодою автора.
Щодо зовнішності героїв, то вона здебільшого вигадана. Виключення складає хіба що Герман Ідріс, але про це я вже писала у післямові першої книги.
До речі, з Деборою Вілкс була дуже кумедна історія. Одна з читачок написала мені, що Дебора вчиться з нею в одному класі й запитала, звідки я її знаю.
- У першій книзі, в післямові, ви згадували людей, яким довіряли першим ознайомитися з текстом, і це переважно були ваші близькі. Чи змінилося це коло під час роботи над другою частиною? Можливо, ви долучали сторонніх бета-рідерів з кола прихильників першої книги? Яку найціннішу пораду вам дали бета-рідери?
- На жаль, змінилося майже усе. Повномаштабна війна. Мені з донькою, як і багатьом моїм подругам з дітьми, довелося виїхати за межі України. Настя й Ірина Макаренко, які першими читали першу частину Летті, з другою знайомилися вже в Канаді. Андрій Олефіренко, мій безцінний радник щодо військових обладунків і батальних сцен, наразі має більш важливі справи, захищаючи нашу свободу під Бахмутом. Багато хто з моїх подруг і друзів з письменницького кола зайняті волонтерською діяльністю.
Тож цього разу я обмежилася досить вузьким колом бета-рідерів. Але цю нестачу максимально компенсувала моя найчудовіша редакторка Анна Булгакова, високий професіоналізм і надзвичайну делікатність якої я відзначала, ще працюючи над першою книгою. Саме завдяки Ані друга частина стала більш глибокою і сучасною. А ще ми позбулися значної частини діалогів. Так сталося, що під час написання другої частини я навчалася на курсі сценарної майстерності, і це, вочевидь, далося взнаки. На щастя, Аня врятувала наших читачів від «задоволення» читати кіносценарій замість роману.
- Який письменник(ця) ваш улюблений? З ким би ви хотіли створити творчий вечір?
- Я люблю багатьох сучасних і класичних авторів. Серед найбільш улюблених – Рей Бредбері, Ернест Гемнґвей, Франсуаза Саган, Анна Гавальда, Джон Грін, Елізабет Страут, Джоанн Роулінг, Донна Тартт та інші. З будь-ким із них я була б щаслива поспілкуватись. Навіть якщо для цього довелося би влаштувати спіритичний сеанс.
- Чи є у ваших планах на найближчі роки подарувати українським підліткам (чи може, дорослим) абсолютно нову фентезійну історію? Не пов'язану зі світом Летті?
- У мене в розробці є кілька нових проектів, у тому числі в жанрі фентезі та містичного детективу. На жаль, на все не вистачає часу. Але, сподіваюсь, колись я допишу усі книжки, які почала, і ще багато-багато інших.
Наразі ж вбачаю свою письменницьку місію в популяризації української мови та культури на міжнародному рівні. Маю дуже цікавий проект з британським видавництвом. Ще кілька міжнародних проектів у стадії обговорення.
- І наостанок: Що б ви порадили майбутнім письменникам, які тільки стають на свою письменницьку стежку?
- Не слухати порад.
Творчість – надзвичайно делікатний, майже містичний процес об’єктивізації внутрішньої краси.
Тому коли ми зіштовхуємося із красою у зовнішніх проявах, вона, так чи інакше, відбивається в нас, чіпляє, "суб'єктивізується", просівається насінням захоплення і надії, щоби потім знову "прорости" у зовнішній світ паростками слів, барв і звуків...
Ніхто не навчить вас бути собою краще за вас.
З пані Євою спілкувалась провідна редакторка ВГ «Читайка»
Вікторія Міхно
