Загогульські. Таке прізвище у родини - головних героїв книжки Соні Атлантової "Оповідки Загогульських". І мають вони незвичайну традицію - розповідають веселі історії, або ж "догоридриґові", як вони кажуть. Бо їх потрібно розповідати лежачи, звісивши голову вниз - пробували так робити?
Запровадила цю традицію наймолодша з родини Руся-Маруся Загогульська: "Коли про щось думаєш і водночас висиш униз головою, усе згадується зовсім по-іншому. Обличчя робляться водночас знайомі й незнайомі, кімната перетворюється, стіни розсуваються...Усе ніби лишається тим самим і водночас цілковито змінюється". Як бачите, на світ можна дивитися зовсім під іншим кутом зору і бачити геть дивовижні речі. Стільки невідомих химерних історій можна підгледіти - лише спробуйте!
Першу історію розповіла сама Руся про те, як до неї у дитсадок прийшов мамонт і їв запіканку, яку дівчинка ненавиділа, а ще пригощав її ананасовими оладками. Готуйтеся: після цієї історії вам дуже захочеться приготувати ананасові оладки.
Експеримент підхопив брат Русі Євгенко і розказав таку історію, від якої вам дуже захочеться реготати, бо зі мною сталося те саме. Та й захотілося перечитувати цю історію ще і ще. Вона про вчителя, якого називали Медаль-із-Дипломом, бо він постійно розповідав, що в нього золота медаль і червоний диплом. І що ви думаєте: до нього на урок прийшла... Золота Медаль власною персоною: "А медаль усе суне, суне, просто до вчительського столу... На ніжках! Ноги, як ото в старого дивана - золоті, у вигляді левових лап. Іде вона, значить, іде, а вчитель уже себе від жаху не тямить - то на підвіконня скочить, то на дошку пробує видряпатись...". Надзвичайно весела ситуація - будьте обережні зі сміхом, будь ласка. Також Євгенко розповів історію про школу, яка несподівано полетіла, а вчителі видумували, чим зайняти дітей під час польоту.
Руся і Женя довго вмовляли батьків долучитися до експерименту "догоридриґових історій". Мама взагалі казала, що не може лежати у положенні вниз головою, бо "від того вийде не історія, а звичайнісінький головний біль". Але таки вдалося. І в мами теж з'явилося догоридриґове відчуття: "Ото ви утнули! Я ніби знову стала дитиною. І водночас усе ж таки залишилась дорослою. Можна сказати, ваша витівка була успішною". Мама розповіла про своє дивне дитинство, про те, як слухала лекції в університеті і була розміром, як Дюймовочка.
Тато теж долучився до розповідання "догоридриґових" історій після випадкового висіння у льоху, коли присвічував мамі там ліхтариком. Щоправда, тато розповідав у властивій саме йому манері - складно і трохи заплутано, тому діти, Руся і Женя, постійно його перебивали: "Тату, ми в тебе вдалися не дуже кмітливі, розумієш...Ти можеш нам розповідати простіше, як для дурників, добре?". До речі, завдяки цій історії Руся і Євгенко дізналися, як познайомилися їхні тато і мама.
У ході експерименту з розповідями родини з'ясовується той факт, що догоридриґові історії можна розповідати і не догори дриґом, а так, як це робить бабуся - сидячи у кріслі. А ще можна розповідати замість когось - от як Женька розповідає історію від імені собаки Лоренцо.
Словом, це весела книжка родинних небилиць, які покращать настрій. А також завдяки цій книжці ви можете запровадити схожу традицію у власній родині. Повірте, вам це дуже сподобається, як сталося і з родиною Загогульських. До того ж кожен з вас розповідатиме історії у власній манері - і це надзвичайно цікаво! Це може стати пречудовим тренінгом на шляху удосконалення вашого мистецтва розповідати історії.
Оксамитка Блажевська
