2 квітня, на день народження відомого данського казкаря Ганса Крістіана Андерсена, відзначають Міжнародний день дитячої книги. Його започаткували з єдиною метою — популяризувати читання серед дітей і нагадати про важливість дитячої книги у їхньому житті.
З нагоди свята ми поспілкувалися з письменницею та головною редакторкою підрозділу дитячої літератури видавництва «Ранок» Ганною Булгаковою. Про роботу редакції, дитяче читання, пізнавальну літературу та тренди на ринку читайте в цьому інтерв’ю.
Дитяча книга справді відіграє важливу роль у вихованні й розвитку дітей. Однак дехто вважає, що видати її легше, ніж книжку для дорослих. Чи це так? Чим відрізняється процес підготовки дитячих книг від інших видань?
Я так точно не вважаю. Як на мене, процес підготовки дитячих книг відрізняється від підготовки інших видів видань у першу чергу рівнем відповідальності за сенси, які ці книжки несуть: текстами, ілюстраціями, формою. Дорослі читачі на те й дорослі, щоб, сприймаючи прочитане, вміти сформувати власну думку про те чи інше судження автора. Натомість діти часто беззастережно вірять написаному в книжці.
Війна, мабуть, ускладнила процес підготовки дитячих видань. Як саме повномасштабне вторгнення вплинуло на роботу редакцій?
Сьогодні редакції дитячої літератури навчилися працювати віддалено. Більшість команди на сьогодні вже повернулася до Харкова, проте частина ще лишається в інших містах України. Ми навчилися прилаштовуватися до відключень світла, перебування в укриттях, безкінечних зум-зустрічей, різниці в часі з іншими колегами… Вчимося бути чуйними до стану одне одного, адже кожен щодня проживає дуже різний досвід.
На щастя для нас, з технічної точки зору підготувати макет видання до друку онлайн цілком можливо. Чим ми успішно й займаємося. Разом із тим, наступний етап — безпосередньо друк книжок — можливий тільки на виробництві. І ми безмежно вдячні харківським друкарям і Збройним силам за можливість продовжувати працювати.
Нині з'являється багато книг для наймолодших про війну. Чому про це важливо говорити з дітьми та як правильно піднести цю тему?
Дитячі книжки про війну виникають переважно через потребу проговорювати з дитиною те, що відбувається, прожити певний травматичний досвід. Разом із тим дорослим дійсно дуже важливо відповідально підійти до читання таких книжок, щоб не ретравматизувати дитину. Адже одна і та сама книжка з кожним спрацює по-різному, залежно від його бекграунду.
Із загальних порад я б назвала потребу батькам знайомитися з повним текстом книги до того, як ділитися нею з дитиною. Під час читання робити паузи, придивлятися до реакції дитини, запитувати, що вона відчуває і чи бажає продовжити читання. У вільному доступі є посібник «Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир», який підготували експертки літагенції «Барабука», спільно з ГО «Смарт освіта» та Українським інститутом книги. Окрім власне рекомендованих книжок, там також є чимало порад, як саме працювати з різними текстами. І ці поради можна застосовувати й для інших видань.
Окрім видань про війну, які теми й жанри в дитячій літературі є трендовими? А яких, навпаки, не вистачає на українському ринку?
Є деякі трендові книжки, яких, як на мене, не вистачає на українському ринку. Завжди в тренді для дітей різного роду енциклопедії: великі видання з яскравими фотографіями і інформацією щодо найрізноманітніших тем. Ми у видавництві «Ранок» активно співпрацюємо з провідним у цьому напрямку британським видавництвом DK. Уже вийшли друком книжки «Чому кров червона», «Надзвичайні ДНК», «Небачені бактерії» тощо. А у 2024 році ми чекаємо ще низку неймовірно цікавих тайтлів.
Та, на жаль, у нас майже немає таких енциклопедій від українських авторів чи авторок. Це дуже важкий процес, особливо в плані добору ілюстративного матеріалу. Та, маю надію, колись видати щось подібне.
Ви не лише редакторка, а ще й авторка низки пізнавальних видань для дітей. Як вирішили почати писати і чому обрали саме «дитячий нон-фікшн»?
Перші книжки, які я написала, були просто робочим завданням від провідної редакторки, у якої я працювала помічницею, коли тільки прийшла у видавництво «Ранок». Це були переважно книжки для дозвілля: з різними завданнями, малювалки, вімельбухи, книжки з наліпками, трафаретами. З часом завдання, які мені давали, ставали дедалі складнішими. Наприклад, мені довірили серію маленьких книжок «Чомусики» — перші в моїй практиці енциклопедії, які стали бестселерами свого часу. Зараз оновлене і доповнене видання цих «Чомусиків» видано в збірці «Велика енциклопедія для чомусика», яка вже майже досягла накладу 10 тисяч. Крім того, мене із самого дитинства енциклопедії вабили більше, ніж художні книжки. А ще я дуже люблю шукати відповіді на свої запитання. Усе це й вплинуло на вибір саме цього напряму.
Багатьом дорослим не подобаються дитячі книжки на відверті й незвичайні теми, як-от про какашки. Чому таку літературу все одно важливо видавати й чи зміниться колись ставлення старшої аудиторії до цих книжок?
Хороша дитяча книжка, на мою думку, та, яка прямо чи опосередковано допомагає закрити певний запит маленьких читачів або їхніх батьків. Так вже склалося, що «туалетні» питання у перші роки життя посідають одне з провідних місць: заміна підгузків, перехід із підгузків на горщик, із горщика на унітаз, страх дефекації, навчання правил гігієни, туалетний гумор тощо. І на мою думку, неправильно з чогось настільки природного робити табуйовану тему. На щастя, психологи, педіатри і проктологи зі мною в цьому погоджуються.
Чи зміниться ставлення? Воно вже поволі змінюється. І продажі цих книжок говорять, що попит є. Чи стане колись так, що у фейсбуці ніхто не залишить коментар, типу: «Докотилися. Нема чого видавати більше. От ми виросли без таких книжок, і нормально»... Не певна. Але в нашому асортименті сотні книжок, і лише одна про какашки, сподіваюся, ці люди знайдуть щось і для себе.
Попри різноманіття жанрів і тем, нині не так багато дітей захоплюється книжками. То як заохотити їх до читання?
Коли ми говоримо про дітей, як на мене, основна роль у прищепленні цієї звички належить батькам. Існування певних традицій, ритуалів читання в родині, власний приклад батьків, наявність удома бібліотеки, відвідування книжкових подій тощо. Поки дитина маленька, батьки мають всі шанси сформувати стійку асоціацію з читанням як з чимось надзвичайно приємним і цікавим.
Далі, звісно, авторитети зміняться, проте у такої дитини буде більше шансів долучитися до спільнот книголюбів, яких сьогодні доволі багато у соціальних мережах, до різних читацьких клубів, мистецьких угруповань тощо.
Чи зможуть ґаджети замінити дитячу книжку?
Якоюсь мірою вони її, звісно, вже замінюють. Проте тут ідеться, в першу чергу, про зміст. За формою, за функціональністю, за ефектом від взаємодії книжки і ґаджети абсолютно різні. Книжки спонукають до проведення часу спільно з дитиною, тоді як ґаджет великою мірою про можливість зайняти малюка на певний час. Книжки — це можливість заспокоїти дитину, підготувати до сну, тоді як випромінювання від ґаджетів навпаки негативно впливає на сон. І для дорослих також.
А як щодо електронних книжок? Чи зможуть цифрові видання для дітей витіснити паперові?
Витіснити точно ні. Для багатьох категорій дитячих видань дуже важливий тактильний елемент: книжки-іграшки, книжки з віконцями, з завданнями, з наліпками тощо. Але й для простіших технологічно дитячих книжок властива велика кількість ілюстрацій, вигадлива верстка, великі формати. Перенести це в електронну версію так, щоб зберегти зручність користування, переважно не можливо.
Наостанок: які перспективи в української літератури для дітей та дитячої книжки загалом?
Я тішуся появі нових цікавих авторок і авторів, ілюстраторок і ілюстраторів, які працюють з дитячими книжками, тішуся, що в галузі виокремлюються певні «зірки», на книжки яких в аудиторії є стабільний попит. Проте маю деякі перестороги щодо того, що на системному рівні (у ЗМІ, рецензіях літературних критиків, в публічних дискусіях, статистичних даних) про дитячі книжки йдеться набагато рідше, ніж про дорослі. Показовою стала стаття «Читомо» про бестселери 2023 року, де в загальній п’ятірці не опинилося жодної дитячої назви. Так само, як і в рейтингах найбільших видавців, які видають і дорослі, і дитячі книжки.
Вважаю, що дитячій літературі в Україні необхідна підтримка. І не в останню чергу від держави. Велика проблема, наприклад, відсутність програми поповнення фондів публічних та шкільних бібліотек книжками. Адже, щоб діти читали, українська книжка має бути для них, у першу чергу, доступною.
