Збірка творів відомої художниці розпочалася з кількох малюнків і коротеньких текстів, що поступово перетворилися на справжній щоденник війни. «Підвальні хроніки» — це дотепні, жартівливі й сумні, іронічні та мрійливі історії про життя родини з двох людей і п’ятьох хатніх тварин під виття сирен і гуркіт вибухів. Ці тексти та малюнки відгукувалися багатьом, втамовували біль, дарували маленькі радощі, живили надією і надихали в найтемніші й найстрашніші ночі, підтримуючи віру в перемогу. Признаюся, що починала читати книгу із маленьким опасінням, адже надто глибоко в моїй душі засідають історії війни. Зазвичай–це море сліз. Іноді, мені здається, що я оплакую частку ,,свого болю'' і таким чином трохи позбуваюся почуття провини за ,,відносно безпечне місце проживання'', відсутність хронічного виття серен та ховання серед ночі в укриття. Іноді, мені здається, що крізь ці сльози, я можу хоч трохи зрозуміти через, що проходять українці. Ця книга допомогла зрозуміти, немовби підгледівши, як люди справлялися, відволікалися, заспокоювалися та жили життя перші місяці війни. ,,Підвальні хроніки''стали справжньою загальноукраїнською психотерапією, вони надихають, вселяють віру в себе, у тих, хто поруч, і тих, хто далеко, хто працює й хто захищає нас.

У мене в руках перфект метч-книга про те, що ми називаємо вже нашим сьогоденням: про війну. І найголовніше: про життя в цій війні. Це про “Підвальні хроніки” Ірини Потапенко від @ranokcomua. Коли виють сирени та лунають вибухи, а ти намагаєшся працювати. Чи коли постійно перебираєш та наново збирає тривожну валізу. І страждаєш від отого самого питання про “а якщо зараз прилетить ракета, а я без трусів…”. Ірині Потапенко вдалося так яскраво та реалістично передати всі наші переживання, що в малюнках авторки-художниці де-не-де і таки впізнаєш власні “тривожні” будні. А малюнки в книзі, до речі, дуже медитативні, насичені, в таких приємних оку кольорах та вигинах ліній. Дивишся на них, і не віриться, що всі ці картини війни є нашим життям сьогодні. Дивна рекомендація: здається, ця книга сотворена для читання саме під час повітряних тривог в антуражі укриття. Тоді атмосферу книги відчуваєш на всі 100%. Хоча і вдома на канапі теж класно читається. А ще після прочитання на душі стає якось легше: бо ти не один такий у своїх тривогах та страхах. І у цій війні ти теж не один.

💙💛Це щоденник української художниці, яка на околицях Одеси проживала перші місяці після повномасштабного вторгнення росії в Україну разом з чоловіком і котами-собаками, звісно, як і більшість з нас, у підвалі. 💙💛Книжка має вигляд арт-буку з великою кількістю ілюстрацій та короткими історіями - своєрідними щоденниковими записами. 💙💛Ця книжка - як пам'ять про те, що ми всі переживали, і водночас досвід самої художниці, до речі, російськомовної, яка після 24 лютого 2022 року вирішила перейти на українську: "Двадцять четверте лютого все змінило. Я згадала мову з глибоких глибин, у яких жили мої предки. Ті самі предки, для яких ця мова завжди була рідною. Я начебто прокинулась від тяжкого сну". 💙💛Хоча це тематика війни, але щоденник написаний з гумором і в ньому передані тодішні меми - про сіль, про Стефанію і рожеві панами, про зачіски із серії "Повітряна тривога" тощо. Ось ще кілька цитат з книжки: 📝Люди за кордоном мають знати, що відбувається в Україні 📝Валіза має бути не тривожною, а веселою. Вона потрібна мені для подорожей, а не для втечі від війни. 📝Коли відчуваю, що ресурс вичерпано, - лягаю в саду на землю і мене наповнює потужна сила. Я встаю та йду працювати. 📝Україна - це країна велетів. Це країна, де люблять по-справжньому. 📝А коли виє сирена, не хочу лізти в холодний підвал. Затикаю вуха, заплющую очі й уявляю: НЕМАЄ ВІЙНИ... ТІЛЬКИ САД, БДЖОЛИ Й КУРИ, КВІТУЧІ ЧЕРЕШНІ! Та розумію: як раніше, уже ніколи не буде. 📝Ми з художників, масажистів, бухгалтерів, дизайнерів, програмістів перетворилися на волонтерів, біженців, танкістів, артилеристів та "мирне населення". Навіть бджоли звуться БДЖОВЕЛІНАМИ. 💙💛Маємо пам'ятати....