Поціновувачі магії, чарівних перетворень, якісного письма і гумору можуть нарешті підстрибувати й голосно радіти. Нещодавно в книгарнях з’явилася перша книжка серії «Котулаки» Галини Ткачук з неповторними ілюстраціями Івана Кравця. Мені вдалося розпитати дитячу письменницю про її секретні й напівсекретні знання щодо звірулацтва. Деякі відповіді вас здивують, вразять чи навіть приголомшать, але водночас відкриють усю правду про те, хто ж такі котулаки (ну, майже всю).
- Події у серії «Котулаки» відбуваються у Давньому Києві. І це не перша ваша книжка з подібною географією. Звідки таке захоплення Києвом, точніше – Пракиєвом?
Київщина – це мої рідні місця, тож мені прикро, що ніхто досі не завважив (принаймні, не висловив це публічно), що більшість населення нашого краю – звірулаки. Спершу я вважала, що писати про це не варто з огляду на конспірацію. Однак пізніше, після численних глибинних інтерв’ю з людьми, які вміють перекидатися на тварин, птахів та навіть гриби, я зрозуміла, що останні кількадесят років свої уміння вони тримають в секреті передовсім через образу, що ними давно ніхто вже не цікавиться. Важко бути звірулакою, яким ніхто не цікавиться.
- Дізнавшись секрет про киян з однойменного розділу книжки «Хто такі котулаки», пригадайте, з якими людьми-звірулаками вам доводилося зустрічатися?
Якщо щиро, спершу, коли я тільки дізналася про це середовище, здебільшого траплялися люди, які вміють перекидатися на лосей та собак. Уже зараз кілька моїх близьких друзів – котулаки та білкулаки. А один із хлопців, з яким я зустрічалася у студентські часи, вмів перекидатися на печерицю. Але дуже посередньо вмів, коли чесно. Не всі люди талановиті у цьому. Скажімо, молода жінка, з якою ми довгий час були разом в еміграції у Польщі, постійно намагалася перетворитися на бобра. На жаль, неуспішно. До того ж цими марними спробами вона постійно спричиняла незручні ситуації в іншомовному середовищі.
- Кажуть, що звірулаки часто працюють в школах. Які «розпізнаки» допоможуть учням їх викрити? І чи треба це робити?
Думаю, найкраще спитати прямо. Даю приклад такого питання: Маріє Вікторівно, а ви часом не голуболака? Чесність і щирість завжди перемагають. Принаймні, у більшості випадків. Однак розпізнак також є: люди, які мають тенденцію перетворюватися на лісових звірів, завжди оселяються недалеко від лісу.
- Поговоримо про імена, адже у всіх ваших книжках вони одразу привертають увагу читайликів. А у повістинці «Білка Квасоля та Опівнічний Пожирака» видавництва «Ранок» (2019) навіть є спеціальний Конструктор Давньокиївських імен – інструкція зі складання ваших «фірмових» ймень. Розкажіть як чи за яким принципом ви називали персонажів «Котулаків»? І чи можете навчити цьому нас?
Мешканці Доброго Дуба, селища відьом та відьмаків, мають імена із двох частин. Перша частина – це те ім’я, яке вам дали батьки. Якщо вони назвали вас, на щастя, Микола – то перша частина відьмацького імені теж Микола, якщо Ольга – то Ольга, якщо Мамонт (як один із героїв цієї книжки) – то Мамонт. Друга ж частина імені – завжди прикметник. Тут уже треба дивитися на ваш характер та персональний стиль відьмакування. Якщо ви доброзичлива і весела дівчина, то друга частина вашого звірулацького імені буде – Понура. Якщо ж ви повільний неспортивний юнак, скажімо, Семен. То ваше звірулацьке ім’я – Семен Блискавичний. Це все має залізну логіку.
- З якою персонажкою або персонажем серії «Котулаки» ви себе асоціюєте найбільше?
Звісно ж, із Малиною Зловісною. Наші імена – Галина та Малина – співзвучні, а також – що важливіше – у нас із нею спільні життєві цінності. Наприклад, мені в серці дуже відгукується її життєве кредо: “Геть звідси!”. Воно написано на паркані до її садиби, і я теж мрію придбати собі садибу і, можливо, написати на паркані сам ці важливі слова.
- Яка така подія сталася з вами у маршрутці, що саме цей вид громадського транспорту постійно з’являться у ваших історіях? Можливо, ви мріяли стати водійкою, як Комариця Злюча з «Котулаків»?
Оскільки я виросла на Київщині, а з восьмого класу уже навчалася в Києві, то велика частина мого життя минула у маршрутках. Саме у них я багато навчилася того, що допомагає мені у складних та неоднозначних життєвих ситуаціях. Наприклад, я дуже професійно та завзято сварюся із випадковими людьми і зазвичай перемагаю у кожній такій сварці. Я реалістка, тож розумію, що як би я не хотіла стати водійкою маршрутки, ніхто не візьме мене на цю посаду, адже я не маю водійських прав.
- Чи є автобіографічні епізоди в «Котулаках»?
Так, звісно. По-перше, у мене в дитинстві теж була книжка “Портал між світами власними руками із багна і патиків”, але, на жаль, вона загубилася. По-друге, я теж у дев’ять років вирушила у Темний ліс і таким чином дізналася секрет звірулаків (бо інакше звідки б він був мені відомий?). По-третє, у мене теж був знайомий, який любив, як Євген Петрович із книжки, бігати з двома рюкзаками в руках, і все у них таким чином переколошмачував.
- Ви вже багато років викладаєте творче письмо для дітей різного віку і, направду, славитеся вигадуванням креативних завдань. Як можна гратися/навчатися за «Котулаками»? Порадьте, будь ласка, ваш сценарій для сімейного або шкільного читання.
У другій частині книжки є чимало назв книжок із бібліотеки Ярослава Мудрого. Нагадаю, історія там така: старенькі відьми та відьмаки виряджають юних котулаків на пошуки цієї бібліотеки і дають їм список книжок, котрі мають примножити відьмацьку мудрість. Я би радила знайти це місце в тексті, уважно перечитати усі назви книжок і замислитися ось над яким питанням: яку книжку саме ви хотіли би взяти із чарівної бібліотеки, враховуючи, що у ній зберігається література буквально на буль-яку магічну тему?
- Розділ 8 частини 2 книжки «Хто такі котулаки» називається «Переваги бути котом». А які переваги бути дитячою письменницею?
Перевага проста: ти читаєш чудові книжки найперша, ще під час їх написання. Але це стосується лише тих письменників і письменниць, які читають, що пишуть. А таких тільки половина від загальної кількості.
спілкувалася Марія Артеменко,
дитяча письменниця
